Олексій Волков - Переможець отримає все

Віктор відтяг його за штани убік і залишив. Потім поклав ніж до своєї кишені і знайшов на підлозі джипа пістолет. «Тетешник» мав повний боєкомплект, і перший патрон Лема вже встиг загнати у ствол. Поклавши зброю на траву, Віктор висмикнув ремінь зі штанів кумира і зв'язав його руки за спиною — жорстко та надійно, а потім вліз до кабіни джипа. Звільнитися виявилось неважко — гарний поштовх уперед, виворіт руля і різкий ривок назад. Гримнувши блискучим, уже понівеченим, «тюнінгом» об зім'ятий капот «жигуля», джип опинився на волі.

Махнувши рукою, Віктор сів на підніжку «Летючого Мадяра», який, нарешті, так виходило, зустрів свій кінець, і тільки тепер побачив, що господар цього авто вже очуняв, прийнявши зручну в межах можливого позу на боці. Потепліло, і вітерець, що дув зараз просто в обличчя, довго не давав припалити сигарету, збиваючи полум'я запальнички. А переможений ворог продовжував лежати, дивлячись йому в очі.

І ні слова.

— От думаю зараз, що ж з тобою зробити? — мовив до нього Віктор.

Це не була вистава. Лише думки вголос, бо він справді не знав, що вчинити далі.

— Найдоцільніше було б тебе просто вбити. Це найрозумніше — щоб не міг більше кусатися. Якщо лишишся живим… Я надто багато дав тобі в заставу. Але мені гидко це робити — я ж не вбивця. І небезпечно — ти міг подбати про такий варіант заздалегідь, і тоді залишається шанс бути несправедливо за це покараним.

Він мовчав. Просто дивився на Віктора й мовчав.

— А найбільше б мені хотілося здати тебе як «Летючого Мадяра». Це було б найсправедливіше. Скільки в тебе на рахунку? Принаймні, тих, що я знаю, — четверо. А до них? Напевно, чутки виникли не на голому місці. Ти заслужив на покарання. Знаєш — таке… законне, хай би яким воно було. Але тоді я знову-таки залишаюся в тебе заручником. І не тільки я. Що завадить тобі повідомити тих, хто й досі не відмовився б знайти мене? Що буде тоді з жінкою, яку я кохаю, і з її сином?

Лема лежав нерухомо і, здавалося, не цікавився тим, що промовляв його переможець.

— Є ще один варіант, — мовив Віктор, викидаючи недопалок, — відпустити тебе. Але це взагалі безглуздя. Тоді до всього, що я казав, «Летючий Мадяр» знову з'явиться на дорогах. Цей варіант найгірший. А інакших я взагалі не бачу. То що мені робити? Чого ти мовчиш? Ти хоч розумієш, що я кажу? Ти розумієш, що одне з трьох я мушу зробити?

Віктор підійшов і попхав його черевиком у плече. Той перекинувся на спину, але погляд його знову знайшов Віктора.

— Відвези мене, — мовив Лема, — до Руданова на вулицю Гагаріна, двадцять п'ять. А потім роби, що хочеш. Мені однаково.

— Куди? — не зрозумів Віктор. — Де це?

— Житомирська область.

— Ти з глузду з’їхав? На оцьому? Нас на першому КП спинять — без скла.

— То постав скло, — байдуже мовив Лема. — Гроші в бардачку. Усі твої гроші.

— Навіщо тобі туди? — запитав Віктор.

— Не хочу більше з тобою говорити. — Лежачий відвернувся. — Ти не знаєш, як вчинити, — то я тобі кажу. Не підходить — роби, що хочеш. Байдуже.

Він замовк. Усе, що робилося останнім часом, було божевіллям. І Віктор зловив себе на думці, що розуміє це, але не дивується. Та й чому дивуватися? Божевіллям було все його життя, відтоді, коли побачив жінку на ім'я Зоряна.

Божевілля тривало ще триста двадцять кілометрів, якщо у відстані, і понад шість годин, якщо брати за часом. За годину з гаком їм вдалося дістатися автосервісу в передмісті Львова. Ще дві години тривали пошуки скла для джипа й ремонт. А потім Віктор витиснув максимально допустиму швидкість. Лема наче виключився. Мовчки втупився в одну точку, наче навколо нічого не існувало. В одному містечку, відчувши, що в самого починають тремтіти руки, Віктор затягнув його до кав'ярні. «Якщо ти щось викинеш, я вирублю тебе при всіх і завезу туди, звідки ти ніколи не потрапиш до свого Руданова». Лема наче й не почув, а за столом сидів у низько насунутому капелюсі, так, як наліпив його Віктор, аби ніхто не впізнав, борони Боже. Коли ж Віктор наказав їсти, той мовчки запхав у себе те, що було на тарілках, і відключився знову.

Уперше заговорив Тарас уже на в'їзді до Руданова, промовивши при цьому лише чотири слова — двічі «направо», один раз «наліво» й насамкінець — «усе». Віктор зупинив машину. Це була, вочевидь, давно збудована хата, звичайна, одноповерхова, такі, як будують по селах. Подвір’я мало охайний вигляд, вимощене плиткою. Добротна огорожа. А поруч із хатою стояв нової забудови гараж. Одразу кидалися в очі потужні ворота з сучасними замками. Та й самі ворота здавалися вищими, ніж зазвичай. Тут жив «Летючий Мадяр». Гараж являв собою житло цього монстра автодоріг і зараз у ньому — Віктор не сумнівався — стояв інший джип — знайомий йому сріблястий «Черокі». На ньому приїздив сюди Лема, перевтілюючись тут у привида і відбуваючи для виконання своїх незрозумілих задумів.