Олексій Волков - Переможець отримає все

«Жигуль» «здох» на половині підйому. Мотор його викинув останню порцію синього диму і заглух, а водій вийшов із машини й поліз під капот. Так, ніби їхав не на страту, а просто на прогулянку. Зігнувся над мотором. Саме тоді клацнули дверцята джипа, і потужна чорна машина неквапно рушила схилом униз. І звідти не було видно, що за лічені секунди пальці Віктора вдягли на місце зняті з двох циліндрів електричні дроти.

А Лема дійсно посміхався, і не було в цій посмішці нічого такого диявольського, хоча й замислила ця людина жахливу річ. Звичайна посмішка простого хлопця, та сама, що завоювала мільйони. Ось і завівся «Жигуль». Знову вилетіло з труби. А джип набирав швидкість. Ця доволі рівна стерня була для нього не гіршою за асфальт. Видерті стебла розліталися з-під коліс, і відстань скорочувалася з кожною секундою.

Це страховидло, майже містичне створіння, летіло на нього з шаленою швидкістю. У салоні джипа горіло світло, а миттю пізніше спалахнули й фари, що засліплювали навіть завидка. Ще кілька секунд, і від іржавого «жигулька» не повинно залишитися нічого. І невідомо, яким дивом його водій спромагається зберігати спокій, тримаючи одну руку на важелі передач, а другу — на кермі. І обидві — як права, так і ліва — лежали тепер спокійно, не переймаючись проблемами, адже всі проблеми віднедавна було вирішено.

Віктор кинув машину вперед, коли гора чорного заліза вже була поруч. Але руки того, хто намірився його роздушити, зреагували миттєво, і джип повернув за ним. Та несподівано для Леми колеса зеленої розвалюхи викинули з-під себе хмару мерзлого дрантя і машина перед самим його носом почала вислизати убік. Джип завернув ще крутіше, і навіть його почало заносити. Віктор таки ухилився від прямого удару, але джип вирівнявся й повис у нього «на хвості». Мотор потужної «Мазди» ніс легеньку машину вперед із шаленою швидкістю, та переслідувач не відставав. Неважко було уявити, як здивовано ворухнулися губи Леми, коли втискав у підлогу педаль акселератора. «Куди ти, друже? І на чому?!» А Віктор нісся міжряддям, намагаючись їхати рівно, аби колеса не скакали по нерівностях. Спідометр показував за сто, і по такій місцевості на непристосованій для цього машині неважко було перекинутися. Виїхати б на трасу…

Але до траси як до неба. А джип почав обходити згори, щоб вдарити в бік. Напевно, Лема зробив би це, але за мить до фатального зіткнення Віктор дав по гальмах. Джип занесло від надлишкового бажання його водія зупинитися миттєво, а «жигуль», вібруючи жахливими звуками і, здавалося, готовий розлетітися на шматки, вже мчав униз. Кілька разів продукт Петра підкинуло так, що Віктор ледве втримався курсу — на польову дорогу, що йшла краєм стерні.

Дорога була розбита вщент — глибочезна колія, залишена вантажівками, що возили буряк, ще за часів розчавленої осінньої грязюки. Тепер вона задубіла і являла собою мало не камінь. Навіть джип мав добре постаратися, аби перелізти через ці горби навпоперек. А «жигуль», навіть той, що творив оці незрозумілі дива, шансів не мав. І Лема зрозумів це, хоч і не міг збагнути, на що сподівається цей божевільний, наближаючись на такій швидкості до колії. Джип навіть почав пригальмовувати — однак нікуди не подінеться тут, серед поля. А за кілька секунд Лема змушений був загальмувати, аби не розбитися. На його очах відбулася справжня каскадерська вистава — «жигуль» перелітав через дорогу! Віктор наважився на це останньої миті, побачивши горбок перед нею. Підкинута догори, легенька машина приземлилася вже на тому боці. Віктору здалося, що повідлітають колеса. Пузо машини так гупнулося об мерзлу землю, що сам відчув цей удар усім тілом. Вихлопна, що таки зачепила останній горб, загнулася догори, а бампер відлетів зовсім. Щось шкребло ззаду, але Віктор уже мчав праворуч, у напрямку порослого кущами схилу.

Лише тепер його переслідувач зрозумів, наскільки дорогоцінні ті втрачені секунди. Джип, зревівши мотором, підскакував на нерівностях колій, а відстань до втікача зростала. Усього ресурсу потужної машини тепер не вистачало, аби наздогнати скаженого «Жигуля», який намагався зникнути за пагорбом, огинаючи лісок біля його підніжжя.

Та втеча сама по собі Віктора не влаштовувала. Аж ніяк. У розпорядженні Леми залишалося таке, що не дасть потім спокійно жити. А Зоряну цей божевільний повною мірою міг вважати своєю заручницею. І уздрівши невеличку рівнину між кущами, він спрямував машину туди — догори. Лема відстав і не міг бачити цього маневру. Набравши всю можливу швидкість, «Жигуль» вискочив на пагорб і, деручи шипами мерзлу траву, запхався носом між кущі. Мотор працював на холостих обертах, а Віктор дивився у дзеркало назад. Зараз… Ще трохи. Наскільки ж він міг відстати? Зараз з'явиться. «Давай!» — Віктор нетерпляче ковзнув рукою по важелю передач. Ось воно…