Стіґ Ларссон - Чоловіки, що ненавидять жінок

— До завтра.

— Ви могли б — звичайно, разом з Мікаелем — потішити старого і прийти сьогодні до мене на вечерю? О сьомій годині?

— Чудово. Ми з радістю прийдемо. Але ви ухиляєтеся від мого питання. Чому вам хочеться стати співвласником «Міленіуму»?

— Я не ухиляюся від питання. Але думаю, що краще нам буде обговорити його за їдою. Перш ніж прийняти рішення, мені необхідно переговорити з моїм адвокатом Дірком Фруде. Якщо двома словами, то я можу сказати, що в мене є вільні гроші. Якщо журнал виживе і почне знову давати прибуток, я виграю. Якщо ж ні — ну, свого часу я втрачав куди більше.

Мікаель уже збирався відкрити рот, коли Еріка опустила руку йому на коліно.

— Ми з Мікаелем довго боролися за те, щоб бути абсолютно незалежними.

— Нісенітниця. Цілковито незалежних людей не буває. Але я не прагну відібрати у вас журнал і плювати хотів на його зміст. Якщо вже цей паразит Стенбек заробив очки, видаючи «Модерна тідер», то я цілком можу стояти за «Міленіумом». Тим паче що журнал гарний.

— Це якось повязано з Веннерстрьомом? — раптом спитав Мікаель.

Хенрік Ванґер посміхнувся:

— Мікаелю, мені вже за вісімдесят. Я шкодую, що є справи, які залишилися незробленими, і люди, з якими я не поквитався по-крупному. До речі, — знову звернувся він до Еріки, — я вкладу сюди капітал за однієї принаймні неодмінної умови.

— Кажіть, — запропонувала Еріка.

— Мікаель Блумквіст повинен знову обійняти посаду відповідального редактора.

— Ні, — тут же заперечив Мікаель.

— Так, — сказав Хенрік Ванґер так само різко. — Веннерстрьома поб’є грець, якщо ми вийдемо з повідомленням прес-служби про те, що концерн «Ванґер» починає підтримувати «Міленіум» і водночас ти знову стаєш відповідальним редактором. Цим ми цілком ясно дамо зрозуміти: про зміну влади не йдеться і редакційна політика залишається колишньою. І вже саме це дасть рекламодавцям, котрі роздумують, чи йти з журналу, привід зважити все ще раз. Веннерстрьом не всемогутній. Вороги у нього є теж, і є підприємства, які захочуть розмістити свою рекламу у вас.

— Про що, хай йому біс, йшлося? — спитав Мікаель, як тільки вони з Ерікою опинилися на вулиці.

— Думаю, це називається зондуванням ґрунту перед укладенням угоди, — відповіла вона. — А ти не розповідав мені, що Хенрік Ванґер така душка.

Мікаель заступив їй шлях:

— Ріккі, ти з самого початку чудово знала, у що виллється ця розмова.

— Привіт, малюк. Зараз тільки третя година, і я хочу, щоб до вечері мене гарненько розважили.

Мікаель Блумквіст аж кипів від злості. Але довго злитися на Еріку йому ніколи не вдавалося.

Еріка надягла чорну сукню, короткий жакет і лодочки, які про всяк випадок привезла в подорожній сумці. Вона наполягла на тому, щоб Мікаель був у костюмі і при краватці, і він вирядився в чорні брюки, сіру сорочку, темну краватку та сірий піджак. Коли вони точно в призначену годину з’явилися у Хенріка Ванґера, виявилося, що в гості запрошені ще Дірк Фруде і Мартін Ванґер. Усі були в костюмах і при краватках, окрім Хенріка, який красувався в коричневій кофті і з метеликом.

— Перевага дев’ятого десятка в тому, що ніхто не може прискіпуватися до твого одягу, — заявив він.

Упродовж усієї вечері Еріка була в доброму гуморі.

Тільки коли вони пізніше перейшли в салон з каміном й усілися з келишками коньяку, почалося серйозне обговорення. Вони говорили майже дві години, перш ніж на стіл ліг проект угоди.

Дірку Фруде доручалося створити компанію, що цілком належала б Хенрікові Ванґеру, з правлінням, до якого входили він сам, Фруде і Мартін Ванґер. Компанія повинна була протягом чотирьох років укладати суму, яка покривала б різницю між доходами і витратами «Міленіуму». Гроші перераховувалися з особистих коштів Хенріка Ванґера. Натомість Хенрік отримував помітну посаду в керівництві журналом. Договір було укладено на чотири роки, але «Міленіум» діставав право його розірвати через два роки. Проте дострокове розірвання договору вимагало значних коштів, позаяк викупити Хенрікову частку можна було, тільки виплативши йому всю вкладену ним суму.

У разі раптової смерті Хенріка Ванґера Мартін Ванґер заміняв його в правлінні до кінця строку дії угоди. По закінченні строку Мартінові надавалося право самому вирішувати, чи брати йому й далі участь в діяльності журналу. Мартіна, здавалося, радувала можливість поквитатися з Хансом Еріком Веннерстрьомом, і Мікаеля дуже цікавило, що ж таке між ними сталося.