Стіґ Ларссон - Чоловіки, що ненавидять жінок

Її голос у слухавці пролунав так несподівано, що Мікаель відразу не здобувся на відповідь. Потім він усміхнувся і щільніше закутався в ковдру.

— Привіт, Ріккі. Тобі варто було б побувати тут самій.

— Це ще навіщо? Життя у дідька в зубах має особливу чарівність?

— Я тільки що почистив зуби крижаною водою. Всі пломби дзвенять.

— Сам винен. Але в Стокгольмі теж собачий холод.

— Розповідай.

— Ми втратили дві третини постійних рекламодавців. Ніхто прямо нічого не говорить, але…

— Знаю. Складай список тих, хто відколюється. Коли-небудь ми розкажемо про них у відповідному репортажі.

— Мікке… я все підрахувала, і якщо у нас не з’являться нові рекламодавці, під осінь ми збанкрутуємо. Ото й усе.

— Скоро все зміниться на краще.

Вона втомлено посміхнулася на тому кінці дроту:

— Тобі добре це стверджувати, сидячи в лапландській норі.

— Послухай, до найближчого саамського села щонайменше кілометрів п’ятсот.

Еріка мовчала.

— Еріко, я…

— Знаю, знаю. Чоловік повинен робити те, що повинен, і тому подібна лажа. Не треба нічого пояснювати. Вибач, що я поводилася як найпослідуща дурепа і не відповідала на твої дзвінки. Може, почнемо все спочатку? Чи не відважитися мені тебе навідати?

— Приїжджай будь-коли.

— Мені треба брати з собою рушницю і патрони на вовків?

— Поки не варто. Ми наймемо кількох лопарів із собачою упряжкою. Коли ти приїдеш?

— У п’ятницю ввечері. Годиться?

І життя відразу здалося Мікаелю значно світлішим.

Крім вузької розчищеної стежки, ділянка Мікаеля була вкрита метровим шаром снігу. Окинувши лопату довгим критичним поглядом, Мікаель пішов до Гуннара Нільссона і спитав, чи не можна Еріці на час свого візиту поставити «БМВ» у них. Той нічого не мав проти — в гаражі багато місця, і вони навіть можуть запропонувати обігрівач для двигуна.

Еріка вирушила в дорогу серед дня і прибула в Хедебю близько шостої вечора. Зустрівшись нарешті, вони кілька секунд вичікувально розглядали одне одного, а обіймалися значно довше.

За винятком підсвіченої будівлі церкви, оглядати на вулиці у вечірній темряві було майже нічого, «Консум» і «Кафе Сусанни» якраз зачинялися, тому вони подалися просто додому. Поки Мікаель готував вечерю, Еріка оглядала його житло, сипала зауваження на адресу журналу «Рекордмагазінет» 50-х років і вивчала папки, що лежали в кабінеті. Потім вони їли баранячі відбивні з тушкованою картоплею — надто багато калорій — і пили червоне вино. Мікаель спробував повернутися до початої по телефону розмови, але в Еріки не було настрою обговорювати справи «Міленіуму». Замість цього вони дві години говорили про свої власні справи і про те, як просувається Мікаелева робота, а потім прийшла пора перевірити, чи достатньо широке ліжко для них двох.

Третю зустріч з адвокатом Нільсом Б’юрманом було скасовано, перенесено і нарешті призначено на ту саму п’ятницю, але о п’ятій годині. Під час попередніх візитів Лісбет Саландер зустрічала жінка років п’ятдесяти п’яти, від якої пахло мускусом, вона виконувала в офісі роль секретаря. Цього разу робочий день співробітниці вже закінчився, а від адвоката Б’юрмана пахло спиртним. Він жестом звелів Саландер сісти в крісло для відвідувачів, а сам і далі з байдужим виглядом гортав папери, поки, здавалося, раптом не згадав про її присутність.

Відбувся новий допит. Цього разу він розпитував Лісбет Саландер про її сексуальне життя, яке вона твердо вважала своєю особистою справою і взагалі ні з ким обговорювати не мала наміру.

Після закінчення візиту Лісбет Саландер зрозуміла, що повелася неправильно. Спершу вона мовчала, ухиляючись від його запитань; він витлумачив це як соромливість, відсталість або бажання щось приховати і став витягувати з неї відповіді. Саландер переконалася, що він не відстане, і почала видавати небагатослівні і невинні репліки, які, як їй здавалося, відповідали її психологічній характеристиці. Вона згадала Маґнуса, якого змалювала як свого ровесника, захопленого програміста за фахом: він поводився з нею по-джентльменськи, водив у кіно й іноді лягав з нею в ліжко. Маґнус був чистісінькою вигадкою, яка в міру її розповіді знаходила все нові барви, але Б’юрман використав його як привід для того, щоб протягом наступної години детально розбиратися в сексуальному житті підопічної.

— Як часто ви займаєтеся сексом?

— Коли-не-коли.

— Хто буває ініціатором — ти чи він?

— Я.