Стіґ Ларссон - Чоловіки, що ненавидять жінок

Якщо знайомство з Сесілією Ванґер в цілому виявилося приємним, то зустріч з Ізабеллою Ванґер залишила протилежне враження. Матері Харієт тепер було сімдесят п’ять років; як і застерігав Хенрік, вона виявилася дуже стильною жінкою, що трохи нагадувала Лорен Беколл [38] Американська актриса театру й кіно. на схилі віку. Мікаель здибався з нею якось уранці, прямуючи до «Кафе Сусанни». Худенька, в каракулевій шубі і відповідному капелюшку, з чорною тростиною в руці, вона була схожа на старіючого вампіра; як і раніше вродлива, але отруйна, мов змія. Ізабелла Ванґер вочевидь поверталася додому з прогулянки. Вона окликнула його з перехрестя:

— Послухайте, юначе. Підійдіть-но сюди.

Мікаель розглянувся на всі боки, прийшов до висновку, що цей поклик в наказовому тоні звернений саме до нього, і підійшов.

— Я Ізабелла Ванґер, — заявила жінка.

— Доброго ранку, мене звуть Мікаель Блумквіст.

Він простягнув руку, але пані її мовби не помітила.

— Ви той тип, що порпається в наших сімейних справах?

— Я той тип, з яким Хенрік Ванґер уклав контракт, щоб я допоміг йому з книгою про сім’ю Ванґер.

— Це не ваша справа.

— Що ви маєте на увазі? Те, що Хенрік Ванґер запропонував мені контракт, чи те, що я його підписав? У першому випадку, гадаю, вирішувати Хенрікові, а в другому — це моя справа.

— Ви чудово розумієте, що я маю на увазі. Мені не подобається, коли хтось порпається в моєму житті.

— Гаразд, я не буду порпатися конкретно у вашому житті. Про решту вам доведеться домовлятися з Хенріком Ванґером.

Ізабелла Ванґер раптом підняла тростину і ткнула наконечником у груди Мікаеля. Поштовх був несильним, але від здивування він відступив на крок.

— Тримайтеся від мене подалі.

Ізабелла Ванґер розвернулася і пройшла до свого будинку. Мікаель залишився стояти з відчуттям, ніби щойно зустрів персонажа з коміксів. Підвівши погляд, він побачив у вікні кабінету Хенріка Ванґера. У руці в того була філіжанка з кавою, яку він тут-таки іронічно підніс угору, показуючи, що п’є за здоров’я Мікаеля. Мікаель пригнічено розвів руками, похитав головою і попрямував до кафе.

За перший місяць у Хедебю Мікаель здійснив тільки одну поїздку — в бухту озера Сильян. Він позичив у Дірка Фруде «мерседес» і вирушив через снігові завали, щоб навідати інспектора кримінальної поліції Ґустава Морелля. Мікаель намагався скласти собі уявлення про Морелля, спираючись на матеріали поліцейського розслідування; зустрів же його жилавий старий, який пересувався неквапом, а говорив ще повільніше.

У блокноті, що його Мікаель прихопив із собою, було записано з десяток питань, які виникли за час читання поліцейських матеріалів. Морелль детально відповів на всі. Під кінець Мікаель відклав блокнот і признався, що питання були лише приводом для зустрічі з комісаром, що вийшов на пенсію. Насправді йому хотілося поговорити з ним і поставити єдине важливе питання: чи було в поліцейському розслідуванні щось таке, що не відбилося в матеріалах справи? Можливо, у Морелля тоді виникала якась думка або інтуїтивне відчуття, якими йому хотілося б поділитися?

Позаяк Морелль, як і Хенрік Ванґер, усі ці тридцять шість років роздумував над загадкою зникнення Харієт, Мікаель чекав, що його розшуки будуть сприйняті без захоплення — ще чого, якийсь новий хлопак приїхав і топчеться в заростях, у яких Морелль колись заблукав. Проте старий поліцейський вислухав його без найменшого невдоволення. Акуратно набивши люльку і тернувши сірником, Морелль спокійно кивнув:

— Так, думки у мене, звичайно, є. Але вони такі невиразні і розпливчасті, що навіть не знаю, як їх краще висловити.

— Як ви гадаєте, що сталося з Харієт?

— Думаю, її вбили. Тут ми з Хенріком одностайні. Це єдине можливе пояснення. Але ми так і не додумалися до мотиву. Я вважаю, що її вбили з якоїсь конкретної причини — убивцею не був божевільний, ґвалтівник чи хтось подібний. Якби ми знали мотив, ми б зрозуміли, хто її вбив.

Морелль ненадовго задумався.

— Убивство могли скоїти спонтанно. Я хочу сказати, хтось міг скористатися випадком, коли посеред виниклого після аварії хаосу йому раптом випала така нагода. Вбивця заховав тіло і вивіз його пізніше, поки ми прочісували околиці.

— Тоді ми маємо справу з дуже холоднокровною людиною.

— Є одна деталь. Харієт приходила до Хенріка в кабінет і хотіла з ним поговорити. Вже заднім числом її поведінка здалася мені дивною — вона чудово знала, що в Хенріка повно родичів, які вештаються у будинку. Я думаю, що Харієт становила для когось загрозу — адже вона хотіла Хенрікові щось розповісти, і вбивця зрозумів, що вона… ну, розсупонить язика.