Стіґ Ларссон - Чоловіки, що ненавидять жінок

— Мова йде про роботу дещо іншого ґатунку. Не знаю, як краще пояснити, але можу сказати лише, що Хенрік Ванґер вельми зацікавлений у тому, щоб зустрітися з вами і проконсультуватися з особистого питання.

— Ви висловлюєтеся надто непевно.

— Прошу мені вибачити. Але чи можу я сподіватися все-таки вмовити вас зробити візит у Хедестад? Звичайно, ми компенсуємо вартість поїздки і заплатимо належний гонорар.

— Ви зателефонували трохи невчасно. У мене зараз купа справ, і… гадаю, ви бачили статті про мене в останні дні.

— Справа Веннерстрьома? — Дірк Фруде на іншому кінці дроту раптом видав короткий смішок. — Так, дещо цікавеньке там було. Але, правду кажучи, саме галас навколо процесу і звернув на вас увагу Хенріка Ванґера.

— Он як? І коли Хенрік Ванґер хоче, щоб я його відвідав? — поцікавився Мікаель.

— Якнайшвидше. Завтра Святвечір, і це навряд чи вам підійде. А як щодо другого дня Різдва? Або між Різдвом і Новим роком?

— Тобто терміново. Шкодую, та якщо ви до пуття нічого не можете сказати мені про мету візиту, то…

— О, будь ласка, я запевняю вас, що запрошення має найсерйозніший характер. Хенрік Ванґер хоче проконсультуватися саме з вами, і ні з ким іншим. Якщо ви зацікавитеся, він збирається запропонувати вам завдання. Я лише посередник. Пояснювати, про що йдеться, повинен він сам.

— Давно я не вів таких безглуздих розмов. Дайте мені подумати. Як я можу з вами зв’язатися?

Поклавши слухавку, Мікаель сидів і далі, роздивляючись мотлох на столі. Він ніяк не міг зрозуміти, навіщо знадобився Хенріку Ванґеру. Насправді Мікаелю не дуже хотілося їхати в Хедестад, але адвокатові Фруде вдалося розбудити в ньому цікавість.

Він увімкнув комп’ютер, зайшов на «www.google.com» і зробив запит на підприємства Ванґера. Знайшлося сотні сторінок — концерн «Ванґер» відчутно здав свої позиції, але як і раніше майже щодня фігурував у ЗМІ. Мікаель зберіг близько дюжини статей, що аналізували діяльність концерну, а потім пошукав по черзі на імена Дірка Фруде, Хенріка Ванґера і Мартіна Ванґера.

Мартін Ванґер багато разів згадувався як новий генеральний директор підприємств Ванґера. Інформації про адвоката Дірке Фруде було не так багато: він був членом правління гольф-клубу в Хедестаді і про нього говорили у зв’язку з «Ротарі-клубом». Про Хенріка Ванґера, за одним винятком, писали тільки в матеріалах про історію концерну. Однак місцева газета «Хедестадс-курірен» два роки тому у зв’язку з вісімдесятиліттям колишнього промислового магната дала його короткий портрет. Мікаель роздрукував кілька текстів, у яких начебто була суть, і в нього вийшла добірка сторінок на п’ятдесят. Потім він закінчив розбирати стіл, спакував коробки, які треба було перевезти, і пішов додому. Він напевно не знав, коли знову сюди повернеться, та й чи повернеться взагалі.

Лісбет Саландер проводила Святвечір у лікарняному пансіонаті «Еппельвікен» у містечку Уппландс-весбю. Вона привезла з собою різдвяні подарунки: туалетну воду від Діора і різдвяний бісквіт із супермаркету «Оленс». Лісбет пила каву, дивлячись на сорокашестилітню жінку, що намагалася незграбними пальцями розв’язати вузлик на упаковці подарунка. У погляді Саландер відчувалася ніжність, хоча вона як і раніше не переставала дивуватися з того, що ця чужа жінка навпроти доводиться їй матір’ю. Хоч як вона намагалася, а все ж не могла знайти й найменшої схожості ні в зовнішності, ні в характері.

Нарешті мати втратила надію впоратися з вузликом і тепер сиділа, безпорадно дивлячись на пакет. Сьогодні був не кращий її день. Лісбет Саландер простягнула ножиці, що весь час лежали на столі на найвиднішому місці, і мати просяяла, ніби отямившись.

— Ти, мабуть, вважаєш мене дурепою.

— Ні, мамо. Ти не дурепа. Просто життя несправедливе.

— Ти бачилася з сестрою?

— Давно.

— Вона ніколи мене не навідує.

— Я знаю, мамо. Мене вона теж не навідує.

— Ти працюєш?

— Так, мамо. У мене все гаразд.

— А де ти живеш? Я навіть не знаю, де ти живеш.

— Я живу в твоїй старій квартирі на Лундаґатан. Уже кілька років. Я перевела контракт на себе.

— Можливо, влітку я зможу тебе навідати.

— Ну звісно. Влітку.

Мати нарешті розпакувала подарунок і з насолодою вдихала аромат туалетної води.

— Дякую, Камілло, — сказала вона.

— Лісбет. Я Лісбет. Камілла — це моя сестра.

Мати знітилась, і Лісбет Саландер запропонувала піти подивитися телевізор.

Традиційну для Святвечора годину мультфільмів Діснея Мікаель Блумквіст провів з дочкою Перніллою на віллі в колишньої дружини Моніки та її нового чоловіка в передмісті Соллентуна. Він привіз Перніллі різдвяні подарунки; порадившись, вони з Монікою домовилися подарувати дочці iPod, mрЗ-плеєр, завбільшки як сірникова коробка чи трохи більший, але здатний вміщати все зібрання дисків Пернілли. Зібрання ж було чималеньким, і подарунок виявився досить дорогим.