Стіґ Ларссон - Чоловіки, що ненавидять жінок

Мікаель зневажав репортерів, що пишуть про економіку, через нехтування ними такої, на його думку, очевидної речі, як мораль. Для нього рівняння розв’язувалося просто. Директора банку, який розбазарив сто мільйонів через нерозважливі спекуляції, треба знімати з роботи. Керівника підприємства, котрий створює «дуті» компанії, слід садити у в’язницю. Домовласника, який примушує молодь нелегально оплачувати кімнату з клозетом, необхідно робити об’єктом загального осуду.

На думку Мікаеля Блумквіста, завдання репортера-економіста полягало в тому, щоб виявляти і викривати фінансових акул, які створюють банківські кризи і пускають на вітер капітали дрібних вкладників у божевільних вервечках дот-комів. Він гадав, що такому журналістові належить наглядати за керівниками підприємств з тією ж пильною увагою, з якою політичні репортери відстежують найменший невірний крок міністрів і членів риксдагу. Політичному журналістові ніколи б не спало на думку вважати лідера партії непогрішимим, ніби той святий, і Мікаель відмовлявся розуміти, чому так багато економічних журналістів найважливіших ЗМІ країни ставляться до посередніх біржових ділків з обожнюванням, начебто ті — рок-зірки.

Така незвичайна для економічної журналістики позиція колись привела його до гучного конфлікту з колегами, декотрі з яких, перш за все Вільям Борґ, стали його найзлішими ворогами. Мікаель повівся загонисто, розкритикувавши побратимів по перу за те, що вони зраджують свою справу і служать на побігеньках в успішних молодих біржовиків. Роль критика суспільних пороків, зрозуміло, створила Мікаелю певний статус, його почали запрошувати як «незручного гостя» на телепередачі, щоб прокоментувати викриття якого-небудь директора, що розтринькав мільярд чи близько того. Проте ця ж позиція принесла йому багато непримиренних ворогів. Мікаель легко міг собі уявити, що цього вечора в деяких редакціях відкорковували пляшки шампанського.

Еріка розуміла роль журналіста так само, як він, і ще в школі журналістики вони разом бавилися тим, що придумували видання, засноване на таких принципах.

Кращого керівника, ніж Еріка, Мікаель просто не міг собі уявити. Вона була організатором, здатним проявляти щодо співробітників теплоту і довіру, але разом з тим не ухилялася від конфліктів і в разі потреби вміла правити твердою рукою. А головне, її холоднокровність і точна інтуїція відігравали важливу роль, коли треба було визначати зміст нового числа. Вони з Мікаелем нерідко мали різні погляди і до нестями сварилися, але при цьому нескінченно довіряли одне одному і разом утворювали непереможну команду. Він грав роль чорнороба, добуваючи матеріал, а вона обробляла його і знаходила йому застосування.

Хлопець з робітничого середовища і дівчина з вищого класу разом мали необхідні якості. «Міленіум» був їх спільним творенням, але ніколи б він не став реальністю без її здатності забезпечити фінансування. У Еріки були гроші, отримані у спадок, і основний капітал вона внесла сама, а потім умовила батька і знайомих вкласти в проект досить солідні суми.

Мікаель часто роздумував над тим, чому Еріка взялася саме за «Міленіум». Звичайно, бути співвласником — навіть основним власником — і головним редактором власного журналу престижно, а до того ж ні на якому іншому робочому місці вона не була б така незалежна як журналіст. Після Вищої школи журналістики Еріка, на відміну від Мікаеля, зробила ставку на телебачення. Вона була бойовою, розкішно виглядала на екрані і могла успішно конкурувати з ким завгодно. Крім того, у неї були непогані контакти в бюрократичному середовищі. Якби вона працювала там і далі, то, без сумніву, вже обіймала б куди більш високооплачувану керівну посаду на одному з каналів. Замість цього вона свідомо визнала за краще спрямувати свої зусилля на «Міленіум» — ризикований проект, який починався в тісних, обідраних підвальних кімнатах на околиці, але виявився досить успішним для того, щоб на початку 90-х років вони змогли перебратися у просторіші і затишніші приміщення на пагорбі Гьотґатсбаккен у самому центрі.

Все та ж Еріка вмовила стати співвласником журналу Крістера Мальма — відомого гея зі схильністю до ексгібіціонізму, який періодично був занадто відвертий разом зі своїм бойфрендом у репортажах «Вдома у…» і часто фігурував на сторінках глянсових журналів. ЗМІ почали виявляти до нього цікавість, коли він з’їхався з Арнольдом Маґнуссоном, прозваним Арн, — артистом, що починав у Королівському драматичному театрі, але добився серйозної популярності, тільки коли погодився зіграти самого себе в реаліті-шоу. Після цього сюжети про стосунки Крістера з Арном стали в ЗМІ чимось на кшталт серіалу.