Стіґ Ларссон - Чоловіки, що ненавидять жінок

— Він не багатий, але й не голодує. Його податкові декларації додаються до звіту. У банку в нього близько двохсот п’ятдесяти тисяч крон, які вкладені частково до фонду пенсійного накопичення, частково — до накопичувального фонду. На рахунку в нього близько ста тисяч крон, які він використовує на поточні витрати, поїздки і таке інше. Він має кооперативну квартиру з повністю виплаченим паєм — шістдесят п’ять квадратних метрів на Беллмансґатан, — і в нього немає ні позик, ні боргів.

Саландер підняла палець:

— Він володіє ще дечим — нерухомістю в Сандхамні. Це сарай у тридцять квадратних метрів, переобладнаний під житловий будиночок і розташований коло води, посеред найпривабливішої частини містечка. Будиночок, очевидно, в сорокових роках купив хтось з батькових братів — тоді звичайні смертні ще мали таку можливість, — а потім він у спадок врешті дістався Блумквістові. Вони домовилися, що квартиру батьків на Лілла Ессинген отримує сестра, а Мікаель Блумквіст — будиночок. Не знаю, скільки він сьогодні може коштувати — напевно кілька мільйонів, — але, з другого боку, не схоже, щоб Блумквіст збирався його продавати, він буває в Сандхамні досить часто.

— Які його доходи?

— Він співвласник «Міленіуму», та як зарплату бере собі близько дванадцяти тисяч на місяць. Решту добирає позаштатною роботою, кінцева сума варіюється. Максимум зафіксовано три роки тому, коли його наймали кілька ЗМІ і він заробив майже чотириста п’ятдесят тисяч. Минулого року підробітки дали йому тільки сто двадцять тисяч.

— Йому доведеться викласти сто п’ятдесят тисяч за моральний збиток і, крім того, сплатити послуги адвоката і все інше, — зауважив Фруде. — Можна припустити, що це виллється в кругленьку суму, а ще він позбудеться доходів, поки відбуватиме покарання.

— Це означає, що він залишиться без гроша, — зробила висновок Саландер.

— Він чесна людина? — спитав Дірк Фруде.

— Довіра — це, так би мовити, його головний капітал. Він створив собі образ охоронця моралі в світі підприємництва, і його досить часто запрошують коментувати різні речі по телебаченню.

— Після сьогоднішнього вироку від цього капіталу, очевидно, мало що залишилося, — задумливо сказав Дірк Фруде.

— Не беруся стверджувати, що достеменно знаю, які вимоги висуваються до журналіста, але після такого провалу «суперсищик Блумквіст», мабуть, не скоро отримає Велику журналістську премію. Він добряче пошився в дурні, — тверезо констатувала Саландер. — Якщо дозволите мені висловити власні міркування…

Арманський витріщив очі. За ті роки, що Лісбет Саландер на нього працювала, вона ще ніколи не висловлювала власних міркувань з приводу якої-небудь справи. Для неї важливі були лише сухі факти.

— До мого завдання не належало вивчати суть справи Веннерстрьома, але я стежила за процесом і повинна визнати, що він мене надзвичайно вразив. Тут щось не так, це зовсім… не властиве вдачі Мікаеля Блумквіста — публікувати бездоказовий матеріал, адже це абсолютно згубна річ.

Саландер почухала ніс. Фруде терпляче чекав. Арманський не розумів, помиляється він чи Саландер дійсно сумнівається в тому, як їй говорити далі. Та Саландер, яку він знав, ніколи не проявляла невпевненості або сумнівів. Нарешті вона, схоже, зважилася:

— Виключно, так би мовити, за протоколом. Я не вникала серйозно в справу Веннерстрьома, але гадаю, що Калле Блумквіста… даруйте, Мікаеля Блумквіста обдурили. Думаю, що за цією історією криється щось зовсім інше, ніж те, про що мовиться у рішенні суду.

Тепер уже настала черга Дірка Фруде стріпнутися. Адвокат дивився на Саландер вивчаючим поглядом, і Арманський відзначив, що вперше з початку її звіту замовник виявив аж ніяк не просто ввічливу цікавість. Він зафіксував у думці, що справа Веннерстрьома вочевидь становить для Фруде певний інтерес.

«Не зовсім так, — відразу подумав Арманський. — Фруде зреагував, тільки коли Саландер натякнула, що Блумквіста обдурили».

— Що ви, власне, хочете сказати? — з цікавістю запитав Фруде.

— Це тільки припущення, але я майже певна, що його хтось ошукав.

— Чому ви так думаєте?

— Вся біографія Блумквіста свідчить про те, що він дуже обережний журналіст. Усі його попередні викриття були добре підкріплені документами. Я була одного дня на процесі і слухала. Він не подавав ніяких контраргументів і, здавалося, здався без бою. Це не властиве його вдачі. Якщо вірити суду, то він просто вигадав історію про Веннерстрьома, не маючи ніяких доказів, і опублікував її як якийсь терорист-самогубця від журналістики — але це просто не в стилі Блумквіста.