Стіґ Ларссон - Чоловіки, що ненавидять жінок

Лісбет задумливо хитнула головою:

— Батько Харієт займався або намагався займатися з нею сексом, але, швидше за все, не посвячував її у вбивства.

Мікаель визнав це вразливим місцем у їхніх міркуваннях. Харієт записала імена Готфрідових жертв і поєднала їх з біблійними цитатами, проте цікавість до вивчення Біблії виникла в неї тільки в останній рік, коли Готфрід був уже мертвий. Мікаель трохи подумав і спробував знайти логічне пояснення.

— Харієт у якийсь момент виявила, що Готфрід не тільки вдавався до інцесту, але був ще й божевільним серійним убивцею, — сказав він.

— Нам невідомо, коли вона дізналася про вбивства. Можливо, безпосередньо перед тим, як Готфрід потонув. А може, вже після цього, якщо він вів щоденник або зберігав газетні статті про вбивства. Щось навело її на слід.

— Але вона погрожувала розповісти Хенрікові не про це, — докинув Мікаель.

— А про Мартіна, — сказала Лісбет. — Її батько вмер, але Мартін чіплявся до неї й далі.

— Саме так, — хитнув головою Мікаель.

— Проте їй було потрібно рік, щоб зважитися.

— Що б ти зробила, якби раптом довідалася, що твій батько — серійний убивця, який трахає твого ж брата?

— Убила б цього диявола, — сказала Лісбет таким розсудливим тоном, що Мікаель подумав, що вона жартує.

Йому раптом згадалось її обличчя, коли вона напала на Мартіна Ванґера, і він сумно посміхнувся.

— Добре, але Харієт була не такою, як ти. Готфрід помер у шістдесят п’ятому році, перш ніж вона встигла що-небудь зробити. Це теж логічно. Після смерті Готфріда Ізабелла відрядила Мартіна до Уппсали. Він, мабуть, приїздив додому на Різдво і на які-небудь канікули, але протягом наступного року зустрічався з Харієт не надто часто. Вони виявилися на великій відстані одне від одного.

— І вона почала вивчати Біблію.

— І зовсім не обов’язково з релігійних міркувань, якщо виходити з того, що нам тепер відомо. Можливо, вона просто хотіла зрозуміти те, чим займався її батько. Вона роздумувала аж до карнавальної ходи шістдесят шостого року. Там вона раптом побачила брата і зрозуміла, що він повернувся. Ми не знаємо, чи відбулася у них розмова і чи сказав Мартін їй що-небудь. Але хоч би що там сталося, у Харієт виникло бажання негайно піти додому, щоб поговорити з Хенріком.

— А потім вона зникла.

Коли вони простежили всю вервечку подій, стало неважко зрозуміти, як мав виглядати залишок мозаїки.

Мікаель і Лісбет зібрали речі. Потім Мікаель зателефонував Діркові Фруде і повідомив, що їм з Лісбет доведеться на деякий час поїхати, але перед від’їздом він неодмінно хотів би побачитися з Хенріком.

Мікаелю хотілося знати, що Фруде розповів Хенрікові. Адвокат говорив таким змученим голосом, що Мікаель почав за нього хвилюватися. Поступово Фруде пояснив, що розповів тільки про загибель Мартіна в результаті аварії.

Поки Мікаель паркувався коло лікарні, знову прогуркотів грім і небо знову затягнули важкі дощові хмари. Він поквапливо перетнув стоянку в той момент, коли вже починав накрапувати дощ.

Хенрік Ванґер, одягнений у халат, сидів біля вікна своєї палати. Хвороба, безперечно, наклала свій відбиток на старого, але колір його обличчя значно покращав, і Хенрік явно став одужувати. Вони потисли один одному руки. Мікаель попросив доглядальницю залишити їх на кілька хвилин.

— Ти давненько не приходив, — сказав Хенрік.

Мікаель хитнув головою:

— І не випадково. Ваші родичі не хочуть, щоб я тут показувався, але сьогодні вони всі в Ізабелли.

— Бідолаха Мартін, — сказав Хенрік.

— Хенріку, ви доручили мені докопатися до правди про те, що сталося з Харієт. Ви не думали, що правда може завдати вам болю?

Старий подивився на нього, потім його очі розширилися:

— Мартін?

— Він — частина цієї історії.

Хенрік Ванґер заплющив очі.

— Зараз я хочу запитати вас про одну річ.

— Яку?

— Ви як і раніше хочете дізнатися, що сталося? Навіть якщо правда завдасть болю і виявиться страшнішою, ніж ви гадали?

Хенрік Ванґер подивився на Мікаеля довгим поглядом, потім кивнув:

— Так, хочу. У цьому полягала суть твого завдання.

— Добре. Думаю, я знаю, що сталося з Харієт. Проте мені бракує останнього шматочка мозаїки.

— Розкажи.

— Ні. Не сьогодні. Я хочу, щоб ви ще трохи відпочили. Лікар говорить, що криза минула і що вам стає краще.

— Не поводься зі мною, як з дитиною.

— Я ще не закінчив. Поки що в мене є тільки здогадка. Я їду, щоб спробувати знайти їй підтвердження. Коли я прийду наступного разу, я розкажу вам усю історію повністю. Мені може знадобитися якийсь час. Але ви маєте знати: я повернуся і ви обов’язково дізнаєтеся правду.