Стіґ Ларссон - Чоловіки, що ненавидять жінок

Мікаель обережно звівся навкарачки, так що зміг виглянути з-над краю траншеї. Сонце сяяло в очі і не давало розгледіти деталі, але ніякого руху він не помітив.

Знову нахиливши голову, Мікаель добіг до останньої траншеї.

«Не важить, наскільки добра у противника зброя. Якщо йому тебе не видно, він у тебе не поцілить. Стережися! Слідкуй за тим, щоб не опинятися на виду».

На око метрів триста відокремлювало його від межі господарства Естергорд. За сорок метрів од нього розрослися важкопрохідні зарості кущів. Проте щоб дістатися туди, йому треба було вилізти з траншеї і спуститися стрімким схилом, на якому його буде видно як на долоні. Але іншого шляху не було — за спиною в нього хлюпотіло море. Сівши навпочіпки, Мікаель задумався. Він раптом відчув біль у скроні і помітив, що рана дуже кровоточить, так що футболка вже вся просякла кров’ю. Шматочки кулі або осколки бетонного фундаменту залишили глибоку різану рану біля самих коренів волосся.

«Рани в ділянці скальпа кровоточать нескінченно», — подумав Мікаель і спробував знову зосередитися на своєму становищі.

Один постріл міг бути випадковим. Два постріли означали, що хтось навмисно намагався його вбити. Той, хто стріляв, цілком міг не піти, а перезарядити зброю і чекати, поки він висунеться.

Він спробував заспокоїтися і подумати тверезо. Треба було або вичікувати, або якось звідси вибиратися. Якщо противник не пішов, другий варіант абсолютно не підходить. Проте якщо він просто сидітиме і чекатиме, той зможе спокійно дійти до Укріплення, знайти його і розстріляти зблизька.

«Йому (або їй?) невідомо, пішов я праворуч чи ліворуч», — прикинув Мікаель свої шанси.

Рушниця, можливо, штуцер для полювання на лося. Ймовірно, з оптичним прицілом. Якщо той, хто стріляв, стежив за ним крізь лінзу, значить, у нього обмежений огляд.

«Якщо ти в скрутному становищі — бери ініціативу на себе».

Це краще, ніж чекати. Він висидів ще дві хвилини, дослухаючись до звуків, потім виліз із траншеї і як міг швидко скотився з крутояру.

Третій постріл пролунав, коли він був уже на півдорозі до чагарів, але куля пройшла на великій відстані від нього. Наступної миті Мікаель щодуху кинувся крізь завісу молодих пагонів і прокотився через море кропиви. Потім одразу ж зірвався на ноги і, пригнувшись, побіг геть від стрільця. Метрів через п’ятдесят він зупинився і прислухався. Десь між ним і укріпленнями хруснула гілка. Він безгучно припав до землі.

«Повзання за допомогою ковзання» було другим улюбленим висловом капітана Адольфссона. Мікаель подолав наступні сто п’ятдесят метрів поповзом, ховаючись у траві і кущах. Двічі він чув у чагарях раптове потріскування. Перший раз воно ніби лунало зовсім близько, можливо, метрів на двадцять правіше того місця, де він був. Мікаель лежав зовсім нерухомо. За хвилину він обережно підвів голову і огледівся, але нікого не побачив. Він довгенько пролежав не рухаючись, з напруженими до краю нервами, готовий до подальшої втечі чи, можливо, до відчайдушної сутички, якщо противник піде просто на нього. Але наступного разу потріскування долинуло з набагато дальшої відстані. Потім запала тиша.

«Він знає, що я тут. Річ у тім, влаштувався він десь отут і чекає, коли я заворушусь, а чи подався геть».

Він і далі рухався поповзом, доки не дістався до огорожі пасовища Естергорда.

Це був ще один критичний момент. Уздовж огорожі йшла стежка. Мікаель лежав крижем і придивлявся. Попереду, метрів за сорок, на невисокому пагорбі, виднілись будинки, а праворуч від них паслося з десяток корів.

«Чому ніхто не почув пострілів і не зацікавився? Зараз літо, можливо, нікого і немає вдома».

Про те, щоб вийти на пасовище, не могло бути й мови — там він буде чудовою мішенню. З другого боку, якби він збирався сам когось пристрелити, він би розташувався саме на прямій стежці уздовж огорожі. Він обережно поліз далі крізь кущі, поки вони не закінчились і не почався рідкий сосновий ліс.

Мікаель пішов додому в обхід, навколо господарства Естергорд і гори Сьодерберґет. Проходячи повз хутір, він зауважив, що машини на місці нема. На шпилі гори він зупинився і поглянув на Хедебю. У старих рибацьких сараях біля човнової гавані розмістилися дачники; на помості сиділи й балакали кілька жінок у купальниках. У повітрі линув запах гриля, у гавані біля помосту хлюпалась малеча.

Він глянув на годинник — був початок дев’ятої. Стріляли п’ятдесят хвилин тому. Гуннар Нільссон, голий до пояса і в шортах, поливав у себе на ділянці газон.