Стіґ Ларссон - Чоловіки, що ненавидять жінок

Дорогою на північ Лісбет Саландер спонтанно завернула до лікарні «Еппельвікен» і навідала матір. Не рахуючи візиту в день літнього сонцестояння, вона не бачилася з матір’ю з Різдва і відчувала докори сумління, бо надто рідко викроювала на неї час. Уже давно вона не бувала тут частіше ніж раз на декілька тижнів. Мати сиділа в загальній вітальні. Лісбет пробула з нею приблизно годину, і вони разом прогулялися до ставка парком, розташованим за межами лікарні. Мати й далі плутала Лісбет із сестрою. Її розум, як завжди, в основному десь витав, але, схоже, вона була схвильована візитом.

Коли Лісбет стала прощатись, мати не хотіла випускати її руку. Лісбет пообіцяла незабаром приїхати знову, але мати провела її стурбованим і нещасним поглядом.

Немов передчувала майже неминучу катастрофу.

Мікаель провів дві години в саду за будинком, проглядаючи апокрифи, але переконався лише в тому, що марнує час.

Зате йому в голову прийшла одна думка. Наскільки релігійною насправді була Харієт Ванґер? Цікавість до вивчення Біблії прокинулась у неї в останній рік перед зникненням. Вона підібрала кілька цитат до серії вбивств, а потім уважно прочитала не тільки Біблію, а й апокрифи і зацікавилася католицизмом.

А що, коли вона провела той самий пошук, що Мікаель Блумквіст і Лісбет Саландер зробили на тридцять сім років пізніше, — раптом її інтерес до цих текстів був викликаний більше пошуками вбивці, ніж релігійністю? Пастор Фальк дав зрозуміти, що вона (у його очах) швидше перебувала в пошуку, ніж була справжньою християнкою. Його роздуми перервав дзвінок Еріки.

— Я хочу тільки сказати, що ми з Ґреґером наступного тижня їдемо у відпустку. Мене не буде чотири тижні.

— Куди ви їдете?

— До Нью-Йорка. У Ґреґера там виставка, а потім ми збираємося поїхати на Кариби. Один Ґреґерів знайомий надає нам свій будинок на Антиґуа, і ми пробудемо там два тижні.

— Звучить дивовижно. Бажаю вам гарної поїздки. І привіт Ґреґерові.

— Я до пуття не відпочивала три роки. Нове число готове, і ми майже повністю зібрали наступне. Мені б, звичайно, хотілося залишити на місці редактора тебе, але Крістер обіцяв, що все зробить сам.

— Якщо йому буде потрібна допомога, він завжди може мені зателефонувати. Як справи з Янне Дальманом?

Вона трохи повагалася.

— Він теж іде у відпустку наступного тижня. На посаду відповідального секретаря я тимчасово посадила Хенрі. Вони з Крістером залишаться біля керма.

— Добре.

— Я не довіряю Дальманові. Але поводиться він нормально. Я повернуся сьомого серпня.

Близько сьомої години Мікаель зробив п’ять спроб додзвонитися до Сесілії Ванґер. Потім послав їй повідомлення з проханням зателефонувати йому, але відповіді не отримав.

Рішуче згорнувши книгу апокрифів, він надів тренувальний костюм, замкнув двері будинку і вирушив на щоденну пробіжку.

Він пробіг спершу вузькою доріжкою понад берегом, а потім звернув до лісу. З максимальною швидкістю він подолав зарості кущів та бурелом і дістався до Укріплення, геть вибившись із сили і з неймовірно прискореним пульсом. Він зупинився біля одного із старих дотів і протягом кількох хвилин робив розтяжки.

Раптом він почув різкий удар, і в сіру бетонну стіну за якісь сантиметри від його голови встрягла куля. Потім він відчув біль коло коренів волосся — осколки бетону глибоко вп’ялися в шкіру.

Мить здалася вічністю. Мікаель стояв як паралізований, не в силі зрозуміти, що сталося. Потім він сторчголов кинувся на дно траншеї і вдарився плечем об землю так сильно, що мало не покалічився. Другий постріл пролунав тієї самої миті, коли він упав. Куля влучила в бетонний фундамент, у тому місці, де він щойно стояв.

Мікаель звівся на ноги і огледівся. Він був десь посередині Укріплення. Праворуч і ліворуч розходилися вузькі, з метр завглибшки, зарослі проходи до траншей, що тяглися метрів на двісті п’ятдесят. Пригнувшись, він побіг через лабіринт у південному напрямі.

Раптом йому згадалися зимові навчання стрілецької школи в Кіруні, у пам’яті знову залунав незрівнянний голос капітана Адольфссона:

«Чорт забирай, Блумквісте, нахили довбешку, якщо не хочеш, щоб тобі відстрелили дупу».

Двадцять років по тому Мікаель як і раніше пам’ятав додаткові навчання, якими командував капітан Адольфссон.

Приблизно через шістдесят метрів Мікаель, з калатанням у серці, зупинився і відсапався. Він не чув нічого, окрім власного дихання.

«Людське око вловлює рух набагато швидше, ніж форми і фігури. Коли проводиш розвідку, рухайся повільно».