Стіґ Ларссон - Чоловіки, що ненавидять жінок

— Де живе Сесілія? Я бачив, як вона вранці переїздила через міст, але в неї вдома темно і замкнуто.

— Ви її підозрюєте?

— Ні, просто цікавлюся, де вона є.

— Вона живе у свого брата, у Бірґера. Звідти можна прийти навідати Хенріка пішки.

— Ви знаєте, де вона зараз?

— Ні. Але вона, в усякому разі, не в лікарні.

— Дякую, — сказав Мікаель і підвівся.

В лікарні та її околицях від родини Ванґер просто не було проходу. Через хол, у бік ліфтів, прямував Бірґер Ванґер. Мікаель не мав бажання з ним бачитись і почекав, доки той зник, а потім вийшов у хол. Зате в дверях, майже на тому ж місці, де зустрівся з Сесілією Ванґер під час минулих відвідин лікарні, він зіткнувся ніс у ніс з Мартіном Ванґером. Вони привітались і потисли один одному руки.

— Ви провідували Хенріка?

— Ні, просто побачився з Дірком Фруде.

У Мартіна Ванґера був натомлений вигляд, очі запали. Мікаелю спало на думку, що за півроку їх знайомства Мартін значно постарішав. Боротьба за порятунок імперії Ванґерів давалася не просто, і раптове нещастя з Хенріком теж подіяло не кращим чином.

— Як ваші справи? — спитав Мартін Ванґер.

Мікаель принагідно наголосив, що не має наміру припиняти роботу і виїжджати до Стокгольма.

— Дякую, непогано. Ситуація з кожним днем стає все цікавішою. Я сподіваюся, що коли Хенрік трохи поздоровішає, зможу задовольнити його цікавість.

Бірґер Ванґер жив у будинку з білої цегли по той бік дороги, всього за п’ять хвилин ходу від лікарні. Його вікна виходили на море і гостьову гавань. Мікаель подзвонив у двері, але ніхто не відчинив. Зателефонував Сесілії на мобільний, але теж безрезультатно. Він трохи посидів у машині, постукуючи пальцями по керму. Бірґер Ванґер був у цій компанії темною конячкою; оскільки він народився 1939 року, до моменту вбивства Ребеки Якобссон йому було десять років. Проте коли зникла Харієт, йому вже сповнилося двадцять сім.

На думку Хенріка Ванґера, Бірґер і Харієт майже не спілкувалися. Він виріс в Уппсалі, де тоді жила його сім’я, і переїхав до Хедестада, щоб працювати в концерні, але через кілька років перейшов на політику. Щоправда, коли вбили Лену Андерссон, він був в Уппсалі.

Розібратися в цій історії Мікаель не міг, але інцидент з кішкою ясно показав, що над ним нависла загроза і необхідно поквапитись.

Колишньому пасторові Хедебю Отто Фальку на момент зникнення Харієт було тридцять шість років. Зараз йому сповнилося сімдесят два роки, менше, ніж Хенрікові Ванґеру, але ясністю розуму він значно поступався старому промисловцю. Мікаель знайшов його в лікарняному пансіонаті «Ластівка» — жовтому цегляному будинку, розташованому поблизу від річки Хедеон, в іншому кінці міста. У реєстратурі Мікаель назвався і попросив дозволу поговорити з пастором Фальком. Він пояснив, що йому відомо про характер захворювання пастора, і спитався, наскільки той комунікабельний. Старша сестра відповіла, що діагноз пасторові Фальку поставили три роки тому і що хвороба швидко прогресує. Спілкуватися з ним цілком можливо, але він погано пам’ятає недавні події, не впізнає декого з родичів і взагалі його свідомість усе більше затуманюється. Мікаеля також попередили, що в старого може початися напад страху, якщо на нього тиснути або ставити питання, на які він неспроможний відповісти.

Старий пастор сидів на лавці у парку, разом з трьома іншими пацієнтами і санітаром. Мікаель провів цілу годину, намагаючись достукатися до його розуму.

Пастор Фальк стверджував, що чудово пам’ятає Харієт Ванґер. Він просяяв і відгукнувся про неї як про чарівну дівчину. Проте Мікаель швидко зрозумів, що пасторові вдалося забути про те, що вона пропала майже тридцять сім років тому; він говорив про неї так, начебто недавно з нею бачився, і просив Мікаеля переказати їй вітання та вмовити її принагідно його навідати. Мікаель пообіцяв виконати його прохання.

Коли Мікаель запитав про те, що сталося в день зникнення Харієт, пастор розгубився. Він явно не пам’ятав аварії на мосту. Тільки під кінець розмови він пригадав щось, що змусило Мікаеля насторожитись.

Коли Мікаель завів розмову про зацікавлення Харієт релігією, пастор раптом замислився. На його обличчя мовби упала тінь. Він трохи посидів, розгойдуючись вперед і назад, а потім раптом поглянув на Мікаеля і спитав, хто він такий. Мікаель знову назвався, і старий подумав ще трохи. Потім він сердито похитав головою:

— Вона ще перебуває в пошуку. Їй треба бути обережною, і ви повинні її застерегти.