Стіґ Ларссон - Чоловіки, що ненавидять жінок

Коли Лісбет на сьомий вечір свого перебування в Хедебю пішла спати, вона була трохи сердита на Мікаеля Блумквіста. Протягом тижня вона проводила з ним практично кожну вільну від сну хвилину; у звичайних випадках семи хвилин у товаристві іншої людини виявлялося досить, щоб у неї виникав головний біль.

Лісбет давно вияснила, що спілкування з оточуючими не її коник, і вже звиклася з життям відлюдницею. І воно б її цілком задовольняло, якби тільки люди давали їй спокій і не заважали робити свої справи. На жаль, оточуючі не виявляли достатньої мудрості й розуміння. Їй доводилося відмагатися від різних соціальних структур, дитячих виправних установ, опікунської ради муніципалітету, податкових управлінь, поліції, кураторів, психологів, психіатрів, учителів і гардеробників, які (за винятком вахтерів кафе «Вітряк», що вже знали її) не хотіли пускати її в бари, хоча їй уже сповнилося двадцять п’ять років. Існувала ціла армія людей, які, здавалося, не могли знайти собі інших занять, окрім як при найменшій нагоді намагатися керувати її життям і вносити свої корективи до вибраного нею способу існування.

Лісбет рано засвоїла, що сльози нічому не зарадять. Вона також зрозуміла, що кожна спроба привернути чию-небудь увагу до обставин її життя тільки погіршує ситуацію. Отож, вона мусила сама вирішувати свої проблеми, користуючись тими методами, які сама вважала за необхідні. Адвокатові Нільсу Б’юрману довелося спізнати це на собі.

Мікаель Блумквіст, як і решта людей, мав огидну схильність копирсатися в її особистому житті і ставити питання, на які їй не хотілося відповідати. Зате реагував він зовсім не так, як більшість знайомих їй людей.

Коли вона ігнорувала його питання, він тільки знизував плечима, кидав цю тему і давав їй спокій. Дивовижно!

Для початку, добравшись першого ранку перебування в нього вдома до його ноутбука, Лісбет, зрозуміло, перекачала звідти всю інформацію в свій комп’ютер. Тепер не важливо було, усуне він її від подальшої роботи чи ні, — доступ до матеріалу в неї все одно був.

Потім вона спробувала спровокувати його, у нього на очах читаючи документи в його ж комп’ютері. Вона чекала на вибух люті. А він лише подивився на неї з якимсь пригніченим виглядом, пробурмотів щось іронічне, прийняв душ, а потім заходився обговорювати з нею те, що вона прочитала. Дивний хлопак. Просто-таки виникала спокуса повірити в те, що він їй довіряє.

Разом з тим його обізнаність про її таланти хакера видавалася справою серйозною. Лісбет Саландер знала, що юридичною мовою хакерство, яким вона займалася по роботі і задля власної втіхи, називалося незаконним проникненням у комп’ютер і могло призвести до ув’язнення строком до двох років. Це був уразливий момент — сидіти за ґратами їй не хотілось, а ще у в’язниці в неї, швидше за все, відберуть комп’ютер, позбавивши тим самим єдиної роботи, яка в неї справді добре виходила. Їй навіть на думку не спадало розповідати Драґанові Арманському чи комусь іншому, як вона добуває інформацію, за яку вони платять.

За винятком Чуми і небагатьох людей у Мережі, подібних до неї професійних хакерів, — а більшість з них знали її тільки як Осу і гадки не мали, хто вона така й де живе, — в її таємницю проник тільки Калле Блумквіст. Він спіймав її, бо вона зробила помилку, якої не зробить навіть дванадцятилітній хакер-новачок, і це свідчило лише про те, що її мізки розплавилися і вона заслуговує на добрячий прочухан. Проте він не оскаженів і не перевернув усе догори дном, а замість цього найняв її на роботу.

З цієї причини Лісбет на нього вже трохи злилася.

Коли вони з’їли по бутерброду на ніч і зібралися йти спати, він раптом запитав її, чи гарний вона хакер. На власний подив, вона йому відповіла, навіть не подумавши:

— Мабуть, кращий у Швеції. Можливо, є ще двоє чи троє людей мого рівня.

У своїй правоті вона нітрохи не сумнівалася. Колись Чума був кращим за неї, але вона давно його обійшла.

В той же час вимовляти ці слова вголос було дивно, раніше їй цього робити не доводилося. Та власне, і ні з ким було вести подібні розмови, і їй раптом стало приємно, що він, схоже, захоплений її можливостями. Але потім він усе зіпсував, спитавши, як вона всього цього навчилася.

Вона не знала, що відповідати.

«Я завжди це вміла», — могла б вона сказати.

Та замість відповіді вона просто пішла й лягла спати, навіть не побажавши йому на добраніч.

Мікаель ніяк не відреагував на її раптовий відхід, мабуть, аби ще більше її розсердити. Вона лежала, прислухаючись до того, як він ходить по кухні, прибирає і миє посуд. Він завжди лягав пізніше за неї, але зараз вочевидь теж збирався спати. Вона почула, як він пройшов у ванну, а потім подався до себе в спальню і зачинив двері. Через деякий час до неї донеслося скрипіння його ліжка, що стояло за півметра від неї, за стіною.