Стіґ Ларссон - Чоловіки, що ненавидять жінок

— Я знаю. Тому й думаю, що Турссон особливо не винен. Молоденькому тимчасовому співробітнику надзвичайно важко сказати «ні», коли головний редактор наказує йому писати певним чином.

— Я можу зажадати, щоб вам завтра склали офіційні вибачення на першій сторінці.

— Не варто. Це призведе до затяжної боротьби, яка тільки ще більше ускладнить ситуацію.

— Отже, ви вважаєте, що мені не слід що-небудь робити?

— Це безглуздо. Карлман чинитиме опір, і вас можуть зобразити негідником, який, будучи власником газети, намагається незаконно впливати на свободу слова і формування громадської думки.

— Пробачте, Мікаелю, але я з вами не згоден. Адже в мене теж є право формувати думку. Я вважаю, що від цієї статті відгонить, і маю намір відкрито заявити про свою позицію. Я ж бо як-не-як заміщаю Хенріка в правлінні «Міленіуму»

і в цій ролі не можу допустити, щоб подібні нападки на наш журнал залишалися без відповіді.

— Добре.

— Я зажадаю публікації моїх коментарів і виставлю Карлмана ідіотом. Хай нарікає на себе.

— Що ж, ви маєте право чинити згідно з власними переконаннями.

— Для мене також важливо переконати вас у тому, що я не маю ніякого відношення до цієї ганебної вихватки.

— Я вам вірю, — сказав Мікаель.

— Крім того, я не хочу зараз торкатися цієї теми, але стаття лише підкреслює актуальність того, що ми вже мимохідь обговорювали. Вам необхідно повернутися до редакції «Міленіуму», щоб ми могли виступати єдиним фронтом. Поки вас там немає, вся ця говорильня триватиме. Я вірю в «Міленіум» і переконаний, що разом ми спроможні виграти цю битву.

— Мені зрозуміла ваша позиція, але тепер уже моя черга не погодитися з вами. Я не можу розірвати контракт із Хенріком і справді зовсім не хочу цього робити. Бачте, я дійсно прив’язався до Хенріка. А ця історія з Харієт…

— Невже?

— Я розумію, що для вас це важко і що Хенрік морочиться з цією історією вже багато років…

— Між нами кажучи, я дуже люблю Хенріка, і він мій наставник, але щодо Харієт він одержимий настільки, що виходить за рамки здорового глузду.

— Починаючи цю роботу, я ставився до неї як до марнування часу. Але річ у тім, що всупереч сподіванням ми виявили нові обставини. Я думаю, що ми на порозі прориву і, можливо, зуміємо-таки дати відповідь на питання про те, що з нею трапилося.

— Ви ж не хочете розповідати, що ви знайшли?

— Згідно з контрактом, я не маю права з ким-небудь обговорювати це без особистої згоди Хенріка.

Мартін Ванґер сперся підборіддям на руку, і Мікаель бачив у його очах сумнів. Зрештою Мартін прийняв рішення:

— Гаразд, у такому разі найкращий вихід — це якнайшвидше розібратися із загадкою Харієт. Тоді домовмося так: я надаватиму вам усіляку підтримку, щоб ви за найкоротший час змогли задовільним чином закінчити свою роботу і потім повернутись до «Міленіуму».

— Чудово. Мені б не хотілося воювати ще й з вами.

— Воювати зі мною вам не доведеться. Я вас цілком і сповна підтримуватиму. Якщо у вас виникнуть проблеми, можете на мене розраховувати. Я гарненько притисну Бірґера, щоб він не робив ніяких перешкод. Спробую також поговорити з Сесілією і заспокоїти її.

— Дякую. Мені необхідно поставити їй питання, а вона вже місяць відкидає мої спроби з нею поговорити.

Мартін Ванґер раптом осміхнувся:

— Можливо, вам з нею треба з’ясувати дещо інше. Але в це я втручатись не буду.

Вони потисли один одному руки.

Лісбет Саландер мовчки прислухалася до розмови між Мікаелем і Мартіном Ванґером. Коли Мартін пішов, вона підсунула до себе газету і пробігла очима статтю, але її зміст коментувати не стала.

Мікаель сидів мовчки і роздумував. Гуннар Карлман народився 1942 року, і, отже, в 1966-му йому було двадцять чотири. Він теж був на острові того дня, коли зникла Харієт.

Після сніданку Мікаель посадив свого асистента-пошуковця читати документи: поліцейські протоколи з приводу зникнення Харієт, опис Хенрікового приватного розслідування, а до всього цього додав усі фотографії аварії на мосту.

Потім Мікаель сходив до Дірка Фруде і попросив його скласти контракт, згідно з яким вони наймали Лісбет співробітником строком на місяць.

Повернувшись назад, він побачив, що дівчина перебралася в сад і сидить, заглибившись у поліцейські протоколи. Мікаель зайшов у дім і підігрів каву, а тим часом трохи поспостерігав за нею з вікна кухні. Вона, здавалося, просто перегортала справи, приділяючи кожній сторінці не більше десяти-п'ятнадцяти секунд. Мікаеля здивувало, яким чином вона, з такою недбалістю підходячи до матеріалів, умудряється давати такі докладні й точні висновки. Він узяв з собою дві філіжанки кави і склав їй компанію за садовим столиком.