Стіґ Ларссон - Чоловіки, що ненавидять жінок

Мікаель полічив її татуювання. Крім дракона на спині та оси на шиї в неї були один ланцюжок навколо щиколотки, другий навколо біцепса правої руки, якийсь китайський знак на стегні і трояндочка на гомілці. За винятком дракона, всі татуювання були маленькими і не впадали в око.

Обережно вибравшись з ліжка, Мікаель запнув фіранки. Потім сходив до вбиральні, тихенько прокрався назад і постарався залізти в ліжко, не розбудивши Лісбет.

Години через дві вони снідали в саду. Лісбет Саландер подивилася на Мікаеля:

— Нам треба розгадати загадку. Як же до неї підступитися?

— Узагальнити наявні факти. Спробувати знайти нові.

— Перший факт — хтось зовсім поряд з нами полює на тебе.

— Питання тільки — чому? Тому що ми близькі до розгадки справи Харієт чи тому що ми знайшли невідомого серійного вбивцю?

— Це мусить бути взаємопов’язано.

Мікаель хитнув головою:

— Якщо Харієт вдалося дізнатися про існування серійного вбивці, то ним має бути хтось з її оточення. Якщо поглянути на весь список дійових осіб шістдесятих років, то там є щонайменше два десятки кандидатів. Сьогодні майже нікого з них немає серед живих, за винятком Харальда Ванґера, але я просто не можу повірити в те, що він у свої майже дев’яносто два бігає лісом з рушницею. У нього навряд чи вистачить сили навіть підняти штуцер. Ці люди або надто старі, щоб становити небезпеку сьогодні, або надто молоді, щоб вони могли орудувати в п’ятдесятих роках. І ми повертаємося до відправної точки.

— Якщо тільки тут не взаємодіють двоє людей. Одна стара, друга молодша.

— Харальд і Сесілія. Не думаю. Я вважаю, що вона говорить правду, стверджуючи, що у вікні стояла не вона.

— Але тоді хто?

Вони відкрили ноутбук Мікаеля і присвятили наступну годину тому, що ще раз детально розглянули всіх людей на фотографіях з місця аварії.

— Я не можу собі уявити, щоб хтось із жителів селища не прийшов подивитися на загальний переполох. Стояв вересень, більшість були одягнені в куртки або светри. Тільки в однієї людини довге світле волосся і світла сукня.

— Сесілія Ванґер присутня на дуже багатьох знімках. Схоже, вона бігає туди-сюди між будинками і людьми, що спостерігають за драмою. Ось вона розмовляє з Ізабеллою. Тут вона стоїть з пастором Фальком. А тут — з Ґреґером Ванґером, середнім братом.

— Стривай, — раптом сказав Мікаель. — А що у Ґреґера в руці?

— Щось чотирикутне. Схоже на якусь коробку.

— Це ж камера «Хассельблад». У нього теж був фотоапарат.

Вони ще раз прокрутили знімки. Ґреґера було видно на кількох фотографіях, але часто його хто-небудь затуляв. На одному знімкові було виразно видно, що у нього в руках чотирикутна коробка.

— Думаю, ти маєш рацію. Це апарат.

— А це означає, що нам треба знов починати гонитву за знімками.

— Добре, але поки облишмо це, — сказала Лісбет Саландер. — Я хочу висунути гіпотезу.

— Будь ласка.

— А що, коли хтось із молодшого покоління знає, що хтось із старшого покоління був серійним убивцею, і не хоче, щоб це випливло назовні. Честь сім’ї і таке інше. У такому разі тут замішано двоє людей, але вони не співпрацюють. Убивця, можливо, давно помер, а наш мучитель хоче тільки того, щоб ми все кинули і поїхали додому.

— Я про це думав, — одказав Мікаель. — Але навіщо в такому разі класти розчленовану кішку нам на ґанок? Це пряме відсилання до вбивств. — Мікаель постукав по Біблії Харієт. — Знову пародія на закон про цілопалення.

Лісбет Саландер одкинулася на спинку стільця і, звернувши погляд до церкви, стала цитувати Біблію, немов розмовляючи сама з собою.

— І заріже він ягня перед Господнім лицем. А Ааронові сини, священики, принесуть кров, і покроплять тією кров’ю на жертівника навколо, що при вході до скинії заповіту. І здер він шкуру з жертви цілопалення, і розітне його на куски його.

Вона замовкла і раптом помітила, що Мікаель дивиться на неї напруженим поглядом. Він розгорнув Біблію на книзі «Левит».

— А дванадцятий вірш ти теж знаєш?

Лісбет мовчала.

— І розітне його… — почав Мікаель і кивнув їй.

— І розітне його на куски його, голову його, і товщ його, а священик порозкладає їх на дровах, що на огні, який на жертівнику.

В її голосі відчувався лід.

— А наступний?

Вона раптом підвелася.

— Лісбет, у тебе фотографічна пам’ять! — здивовано вигукнув Мікаель. — Тому ти й читаєш сторінки розслідування за десять секунд.

Її реакція була подібна до вибуху. Вона вп’ялася у враженого Мікаеля лютим поглядом, потім в її очах з’явився відчай, враз вона розвернулась і побігла до хвіртки.