Стіґ Ларссон - Чоловіки, що ненавидять жінок

Не могло бути випадковістю, що господиню хутора на ім’я Магда знайшли мертвою в хліву, поставленою в стійло і там прив’язаною.

Виникало питання, чому Харієт Ванґер записала ім’я Магда замість Лувіса, адже в побуті жертва користувалася тільки ним. Якби в анотації до серіалу не було наведено її повне ім’я, Лісбет навряд чи вийшла б на цей випадок.

Але, звичайно, найголовнішим залишалося питання, чи є зв’язок між убивством Ребеки в 1949 році, убивством Магди Лувіси в 1960-му і зникненням Харієт Ванґер у 1966-му. І звідки ж у такому разі Харієт Ванґер могла про ці справи дізнатися?

У компанії Бурмана Мікаель в суботу прогулявся Нуршьо, але результат виявився невтішним. До обіду вони відвідали п’ятьох колишніх працівників фабрики, які жили відносно недалеко: троє в центрі містечка, а двоє — на околиці, в Сьорбюн. Всі пригощали гостей кавою, вивчали фотографії і хитали головами.

Після легкого обіду вдома у Бурманів вони взяли машину, щоб зробити візити на дальшій відстані, і відвідали чотири селища в околицях Нуршьо, де жили колишні працівники деревообробної фабрики. У кожній оселі господарі тепло вітали Бурмана, але допомогти нічим не могли. Мікаель уже почав утрачати надію і думати, що вся поїздка до Нуршьо виявилася марною і цей слід веде у глухий кут.

Близько четвертої години Бурман привіз Мікаеля в околиці селища Нуршьоваллен, розташованого на північ від Нуршьо. Тут він зупинив машину біля хутора з типовим для Вестерботтена темно-червоним будинком і відрекомендував гостя Хеннінґові Форсману, колишньому майстрові столярного цеху.

— Та це ж син Ассара Бреннлунда, — сказав Хеннінґ Форсман, як тільки Мікаель показав йому фотографію.

Нарешті успіх!

— Он як, Ассарів синок? — сказав Бурман. І, звертаючись до Мікаеля, додав: — Він був закупником.

— Де я можу його побачити?

— Хлопця? Ну, для цього вам доведеться взятися до розкопок. Його звали Гуннаром, і він працював на фірму «Буліден». У середині сімдесятих років він загинув під час вибуху.

От чорт!

— Але дружина його жива, оця ось, що на знімку. Її звуть Мілдред, і вона живе в Б’юрселе.

— Що таке Б’юрселе?

— Треба проїхати трохи більше десяти кілометрів дорогою на Бастутреск. Вона живе у довгастій червоній хаті, по праву руч, як в’їдеш у село. Третій будинок. Я знаю цю сім’ю досить добре.

Добрий день!

Мене звуть Лісбет Саландер, і я пишу дисертацію з кримінології про насильство над жінками в XX сторіччі. Я б хотіла відвідати поліцейський округ Ландськруни і познайомитися з документами однієї справи 1957 року. Йдеться про вбивство сорокап’ятилітньої жінки на ім’я Ракель Лунде. Чи відомо вам, де знаходяться ці документи тепер?

Село Б’юрселе, коли уважніше глянути, виглядало так, ніби зійшло з рекламної картинки сільської місцевості Вестерботтена. У ньому було десь із двадцять будинків, що вишикувалися досить компактним півколом уздовж кінцевої частини озера. В центрі села — роздоріжжя з одним дороговказом на Хеммінґен, 11 км, і другим — на Бастутреск, 17 км. Біля роздоріжжя був маленький міст через річку — як подумав Мікаель, тут було те саме плесо — «сель» — на річці Б’юр, яке й дало назву селу. Зараз, у розповні літа, тут було гарно, як на поштівці.

Мікаель припаркувався у дворі перед зачиненим магазином «Консум», через дорогу від третьої хати БО правому боці. Він подзвонив у двері, але вдома нікого не було.

Після цього він приблизно годину прогулювався дорогою на Хеммінґен, дістався до того місця, де плесо переходило в бурхливі пороги, стрінув двох котів, поспостерігав за косулею і повернувся назад, так і не вгледівши жодної людини. Двері Мілдред Бреннлунд як і раніше залишались замкнутими.

На стовпі біля моста Мікаель помітив пошарпану афішу за 2002 рік, яка запрошувала відвідати ЧБПА, що розшифровувалося як Чемпіонат Б’юрселе з приборкання автомобілів. «Приборкання» автомобіля, яке вочевидь було популярною зимовою розвагою, полягало в тому, що транспортний засіб нівечили, ганяючи по закутому в лід озеру. Мікаель задумливо оглянув афішу.

Прождавши до десятої вечора, він втратив надію і поїхав назад до Нуршьо, де підживився пізньою вечерею й улігся в ліжко дочитувати детектив Вел Макдермід.

Розв’язка книги виявилася жахливою.

Близько десятої години вечора Лісбет Саландер додала до списку Харієт Ванґер ще одне ім’я. Зробила вона це з великими сумнівами і після багатогодинного обмірковування.