Стіґ Ларссон - Чоловіки, що ненавидять жінок

Лісбет знайшла найкоротший шлях. Відомості про нерозкриті вбивства публікувалися досить регулярно, і в недільному додатку до однієї з вечірніх газет вона знайшла статтю 1999 року під заголовком «Багато вбивць жінок розгулюють на волі». Стаття мала оглядовий характер, проте там були імена і фотографії кількох жертв широко відомих злочинів, зокрема, Соловейґ з Норртельє, Аніти з Норрчьопінґа, Марґарети із Сельсинґборґа та деяких інших випадків.

Найдавнішими з включених до огляду були вбивства 60-х років, і жодне з них не мало нічого спільного з даними переліку, що його вона отримала від Мікаеля. Але один випадок усе-таки привернув увагу Лісбет.

У червні 1962 року тридцятидвохлітня повія Леа Персон з Ґетеборга поїхала в Уддеваллу, щоб навідати свою матір і дев’ятилітнього сина, що проживав у неї. Провівши з ними кілька днів, Леа недільного вечора обійняла матусю, попрощалася й пішла на потяг, аби повернутися назад у Ґетеборг. Через два дні її знайшли за старим контейнером на покинутій промисловій ділянці. Її зґвалтували і з особливою жорстокістю поглумилися над тілом.

Убивство Леа привернуло велику увагу, газета все літо, з числа в число, давала про нього матеріали, але вбивцю так і не знайшли. Ім’я Леа в списку Харієт Ванґер не значилося. І вбивство не відповідало жодній з вибраних нею біблійних цитат.

Разом з тим у ньому була одна така дивна обставина, що чутливий прилад у голові Лісбет відразу ж на неї відреагував. Приблизно за десять метрів од тіла Леа було знайдено квітковий горщик, а всередині нього голуба. Хтось обв’язав мотузок навколо шиї голуба і пропустив його в дірочку на дні горщика. Потім горщик поставили на маленьке багаття, влаштоване між двома цеглинами. Не було ніяких доказів того, що знущання з птаха якось пов’язане з убивством Леа; цілком можливо, що якісь дітлахи просто віддавалися жорстоким і огидним літнім забавкам, проте в ЗМІ справа дістала назву «Вбивство голубки».

Лісбет Саландер зовсім не належала до старанних читачів Біблії і навіть її не мала, але цього вечора вона сходила до найближчої церкви і, доклавши деяких зусиль, зуміла позичити потрібне джерело. Всівшись на лавку в парку перед церквою, вона почала читати Третю книгу Мойсеєву і, діставшись до розділу 12, вірша 8, звела брови. У 12-му розділі йшлося про очищення породіль. «А коли рука її не спроможеться на ягня, то візьме вона дві горлиці або двоє голубенят, — одне на цілопалення й одне на жертву за гріх, й очистить її священик, — і вона стане чиста».

Леа цілком могла значитися в телефонній книжці Харієт Ванґер як «Леа — 31208».

Раптом Лісбет Саландер усвідомила, що жоден з проведених нею раніше пошуків за масштабом не йшов ні в яке порівняння з нинішнім.

Близько десятої ранку в неділю Мікаель Блумквіст знову з’явився коло будинку Мілдред Бреннлунд, по другому чоловікові Мілдред Берґґрен, і цього разу вона відчинила. Жінка була тепер майже на сорок років старшою і приблизно на стільки ж кілограмів важчою, але Мікаель відразу впізнав обличчя з фотографії.

— Добрий день, мене звуть Мікаель Блумквіст. Ви, мабуть, Мілдред Берґґрен?

— Так, справді.

— Даруйте, що зайшов без попередження, але я вже деякий час розшукую вас у справі, яку досить важко пояснити. — Мікаель усміхнувся їй. — Можна мені ввійти і забрати у вас трохи часу?

Чоловік і тридцятип’ятилітній син Мілдред були вдома, і вона без особливих вагань запросила Мікаеля на кухню. Він потиснув усім руки. За останні кілька діб Мікаель випив більше кави, ніж будь-коли, але до цього моменту він вже засвоїв, що в Норрланді вважається непристойним відмовлятися. Наповнивши всім філіжанки, Мілдред всілася і з цікавістю запитала, чим вона може стати у пригоді. Мікаель заледве розумів місцевий діалект, і вона перейшла на державний варіант шведської мови.

Мікаель набрав у груди повітря:

— Це довга і дивна історія. У вересні шістдесят шостого року ви разом з тодішнім чоловіком, Гуннаром Бреннлундом, приїжджали до Хедестада.

Жінка вочевидь дуже здивувалася. Він почекав, поки вона кивнула, і поклав перед нею фотографію з Йєрнвегсґатан.

— Тоді було зроблено цей знімок. Ви пам’ятаєте, що тоді відбувалося?

— О Боже, — мовила Мілдред Берґґрен. — Це ж було сто років тому.

Її нинішній чоловік із сином стали позаду неї і подивились на фотографію.

— У нас була весільна подорож. Ми їздили машиною до Стокгольма і Сипуна, а по дорозі назад просто десь зупинялися. Ви сказали, це Хедестад?