Стіґ Ларссон - Чоловіки, що ненавидять жінок

— Доброго ранку, фрекен Саландер, — весело привітався він. — Я розумію, що вчорашній вечір затягнувся. Можна ввійти?

Не чекаючи на запрошення, він переступив через поріг і зачинив за собою двері. Поки він з цікавістю оглядав купу шмаття на підлозі передпокою і пакети з газетами та косував на двері спальні, весь світ Лісбет Саландер обертався у зворотному напрямі — як, що, хто? Мікаель Блумквіст з посмішкою дивився на її широко відкритий рот.

— Гадаю, ти ще не снідала, тому я прихопив із собою бейгли. Один з ростбіфом, один з індичкою з дижонською гірчицею й один вегетаріанський з авокадо. Я не знаю, що ти любиш. Ростбіф?

Він зник на кухні і тут же знайшов її кавоварку.

— Де в тебе кава? — прокричав він.

Саландер стояла в передпокої мов паралізована, доки не почула, як ллється вода, і швидко зробила три величезні кроки.

— Стій! — Вона відчула, що кричить, і стишила голос. — Яке, чорт забирай, ти маєш право розгулювати, ніби тут живеш. Адже ми навіть не знайомі.

Мікаель Блумквіст зупинився, тримаючи глечик над кавоваркою, і, повернувши до неї голову, відповів серйозним голосом:

— Неправда! Ти знаєш мене краще, ніж більшість інших людей.

Обернувшись до неї спиною, він долив воду, а потім почав заглядати в слоїки на столі.

— До речі, я знаю, якими методами ти дієш. Твої таємниці мені відомі.

Лісбет Саландер приплющила очі, мріючи про те, щоб підлога перестала розгойдуватись у неї під ногами. Вона перебувала в стані розумового паралічу. Далося взнаки похмілля, а до того ж ніколи раніше вона не зустрічалася ні з ким зі своїх об’єктів віч-на-віч. Ситуація була абсолютно нереальною, а її мозок відмовлявся працювати.

«Він знає, де я живу!» — билася в голові панічна думка.

Він стоїть посеред її кухні. Це неможливо. Такого просто не може бути.

«Йому відомо, хто я!»

Раптом вона зрозуміла, що простирадло сповзає, і обмотала його тугіше. Він щось сказав, але вона не відразу його зрозуміла.

— Нам треба поговорити, — повторив він. — Але думаю, тобі спершу варто стати під душ.

— Послухай, якщо ти збираєшся влаштовувати скандал, то звернувся не за адресою, — сказала вона, намагаючись розібратися в ситуації. — Я тільки виконувала роботу. Тобі треба розмовляти з моїм шефом.

Він обернувся до неї і підняв руки долонями вперед, показуючи свій миролюбний настрій: мовляв, я беззбройний.

— З Драґаном Арманським я вже розмовляв. Він, до речі, просив, щоб ти йому зателефонувала, — учора ввечері твій мобільний не відповідав.

Він підійшов до неї. Ніякої загрози вона при цьому не відчула, але все ж відступила на кілька сантиметрів, коли він, торкнувшись її руки, показав на двері ванни. Їй не подобалося, коли її чіпають без дозволу, хай навіть і з добрими намірами.

— Ніяких скандалів, — сказав він спокійним голосом. — Але мені б дуже хотілося з тобою поговорити. Я маю на увазі, коли ти прокинешся. Поки ти що-небудь надягнеш, кава якраз приспіє. Прийми душ. Марш!

Вона безвольно підкорялася.

«Лісбет Саландер безвольною не буває», — подумала вона.

У ванній кімнаті вона притулилася до дверей і спробувала зібратися з думками. Лісбет навіть не думала, що може відчувати таке потрясіння. Потім до неї поступово дійшло, що в неї от-от лусне сечовий міхур і що після безладно проведеної ночі душ не просто гарна ідея, а просто-таки необхідність. Привівши себе до ладу, вона прошмигнула в спальню і натягнула труси, джинси і футболку з текстом: «Armageddon was yesterday — today we have a serious problem». [47] «Армагеддон був учора — сьогодні перед нами серйозна проблема» (англ.).

Секунду подумавши, вона відшукала кинуту на стілець шкіряну куртку, дістала з кишені електрошокер, переконалася, що він заряджений, і сунула до задньої кишені джинсів. У квартирі вже запахла кава. Лісбет зробила глибокий вдих і знову вийшла на кухню.

— Ти тут взагалі прибираєш? — сказав він, знову побачивши її.

Він склав у раковину брудний посуд, витрусив попільнички, викинув старі пакети з-під молока, звільнив стіл від газет, що зібралися за п’ять тижнів, витер і поставив на нього кавові філіжанки і розклав бейгли, які насправді, як виявилося, приніс. Усе це виглядало заманливо, а після ночі з Міммі вона дійсно добряче зголодніла.

«Добре, подивимося, що з цього буде», — подумала вона, всілася навпроти і вичікувально втупилася в нього.

— Ти мені так і не відповіла. Ростбіф, індичка чи вегетаріанський варіант?

— Ростбіф.

— Тоді я візьму індичку.