Стіґ Ларссон - Чоловіки, що ненавидять жінок

До себе на вечерю Сесілія Ванґер запросила також Хенріка Ванґера, можливо, щоб його присутність не давала розмові повернути на неприємні теми. Вона приготувала печеню з дичини і подала червоне вино. Еріка з Хенріком в основному обговорювали розвиток «Міленіуму» і приплив нових передплатників, але поступово зайшла мова і про інші речі. Еріка раптом звернулася до Мікаеля і спитала, як посувається його робота.

— Я розраховую закінчити чорновий варіант сімейної хроніки приблизно за місяць і подати на суд Хенріка.

— Хроніка у дусі родини Адамс, — усміхнулася Сесілія.

— Вона включає деякі історичні аспекти, — признався Мікаель.

Сесілія покосилася на Хенріка Ванґера.

— Мікаель, насправді сімейна хроніка Хенріка не цікавить. Він хоче, щоб ти розгадав загадку зникнення Харієт.

Мікаель нічого не відповів. З самого початку їхніх стосунків із Сесілією він говорив з нею про Харієт цілком відверто. Сесілія вже здогадалася, в чому полягало його справжнє завдання, хоча він прямо в цьому не признавався. Але й Хенрікові він ніколи не розповідав про те, що обговорює цю тему із Сесілією. Густі брови Хенріка трохи зсунулись. Еріка мовчала.

— Послухай, — сказала Сесілія Хенрікові. — Я ж не зовсім тупа. Я не знаю достеменно, яка у вас з Мікаелем домовленість, але в Хедебю він через Харієт.

Хенрік хитнув головою і покосився на Мікаеля:

— Я ж говорив, що вона здатна міркувати.

Потім він звернувся до Еріки:

— Думаю, Мікаель пояснив вам, що він робить у Хедебю?

Вона кивнула.

— І думаю, ви вважаєте, що це безглузда праця. Ні, не відповідайте. Це дурна і безглузда праця. Але мені необхідно все дізнатися.

— Я не вникаю в ці справи, — дипломатично сказала Еріка.

— Звичайно, вникаєте.

Він поглянув на Мікаеля:

— Минуло вже майже півроку. Розкажи, тобі вдалося знайти що-небудь, чого ми ще не перевірили?

Мікаель уникав погляду Хенріка. Йому відразу згадалося дивне відчуття, що виникло в нього напередодні, коли він розглядав альбом. Це відчуття не відпускало його весь день, але в нього не було часу знову повернутися до фотографій. Можливо, це все його фантазії, але якась зачіпка там промайнула. Ще трохи — і він зловить вислизаючу здогадку. Нарешті він підвів очі на Хенріка Ванґера і похитав головою:

— Я не просунувся ні на йоту.

Раптом старий спрямував на нього пильний, уважний погляд. На слова Мікаеля він нічого не відповів і зрештою хитнув головою:

— Не знаю, як ви, молодь, але мені пора. Дякую за вечерю, Сесіліє. На добраніч, Еріко. Зайдіть до мене вранці перед від'їздом.

Коли Хенрік Ванґер зачинив за собою вхідні двері, в кімнаті запала мовчанка. Її порушила Сесілія:

— Мікаелю, що все це означає?

— Це означає, що Хенрік Ванґер так само чутливо вловлює чужі коливання, як сейсмограф — сейсмічні хвилі. Учора ввечері, коли ти прийшла, я розглядав фотоальбом.

— І що?

— Я щось побачив. Сам не знаю, що саме, і не можу до пуття пояснити. Воно майже набуло форми думки, але мені не вдалося її спіймати.

— Але про що ти думав?

— Навіть не знаю. А потім прийшла ти, і в мене… гм… з'явилися приємніші теми для розмірковувань.

Сесілія почервоніла. Намагаючись не зустрітися поглядом з Ерікою, вона заквапилася на кухню, щоб поставити каву.

Стояв теплий і сонячний травневий день. Зелень почала убиватися в силу, і Мікаель спіймав себе на тому, що наспівує «Цвітіння час наспів».

Еріка провела ніч в гостьовій кімнаті Хенріка Ванґера. Після вечері Мікаель запитав Сесілію, чи потрібна їй компанія, але та відповіла, що зайнята підготовкою до обговорення оцінок, а крім того, втомилася і хоче спати. Еріка поцілувала Мікаеля в щоку і рано-вранці в понеділок покинула Хедебю.

Коли Мікаель в середині березня відправився до в’язниці, ще скрізь товстим шаром лежав сніг. А зараз уже зазеленіли берези, і навколо його будиночка утворився пишний соковитий газон.

Вперше у Мікаеля з’явилася змога оглянути острів цілком. Близько восьмої ранку він пішов у садибу, щоб позичити в Анни термос, а заразом перемовитися кількома словами з Хенріком, що тільки-но встав, і взяв у нього карту острова. Особливо його цікавив будиночок Готфріда, який кілька разів згадувався в поліцейських протоколах, бо Харієт бувала там багато разів. Хенрік пояснив, що будиночок належить Мартінові Ванґеру, але всі ці роки здебільшого порожній, і лише кілька разів ним користувався хто-небудь із родичів.

Мартіна Ванґера Мікаель устиг перехопити, коли той прямував на роботу до Хедестада. Виклавши свою справу, він попросив дозволу взяти ключі. Мартін глянув на нього з веселою посмішкою: