Стіґ Ларссон - Чоловіки, що ненавидять жінок

Після від’їзду Еріки він розгорнув альбом і кілька годин розглядав фотографію за фотографією, намагаючись зрозуміти, що ж тоді привернуло його увагу. Під кінець він відклав альбом убік і став працювати далі над сімейною хронікою.

У перших числах червня Мікаель поїхав до Хедестада. Він сидів, роздумуючи про щось інше, коли автобус повернув на Йєрнвегсґатан, і раптом зрозумів, що саме останнім часом визрівало у нього в голові. Ця думка вразила його як грім серед ясного неба. Уклякнувши з несподіванки, Мікаель проїхав до кінцевої зупинки біля вокзалу і, не виходячи з автобуса, відправився назад у Хедебю, щоб перевірити, чи не помиляється він.

Йому потрібний був найперший знімок в альбомі.

Остання фотографія Харієт Ванґер, зроблена того фатального дня в Хедестаді, на Йєрнвегсґатан, коли дівчина дивилася на карнавальну ходу дитячого свята.

Цей знімок був в альбомі єдиним у своєму роді. Він один приблизно із ста вісімдесяти не був пов’язаний з аварією на мосту і потрапив до альбому просто тому, що належав до того ж дня. Увага Мікаеля і, напевно, всіх його попередників, що вивчали ці сторінки, була звернена на людей та деталі знімків з моста, а зображення святкового натовпу в Хедестаді, зроблені за кілька годин до вирішальних подій, нічого драматичного не мали.

Хенрік Ванґер, очевидно, розглядав цю фотографію тисячу разів, побиваючись, що більше ніколи не побачить Харієт. Йому, мабуть, було досадно, що знімок зроблено з такої далекої відстані і що дівчина опинилася на ньому лише однією з багатьох.

Проте Мікаеля зачепило не це.

Фотограф знімав з другого боку вулиці, можливо, з вікна другого поверху. Об'єктив вихопив кабіну і частину кузова однієї з вантажівок колони. У кузові стояли дівчата в блискучих купальниках і шовкових шароварах і кидали в публіку цукерки. Дехто з них, схоже, танцював. Перед вантажівкою вистрибували троє клоунів.

Харієт стояла в першому ряду публіки, на хіднику. Поряд з нею були три однокласниці, а навколо них товпилося не менше сотні інших жителів Хедестада.

Ця картинка і застрягла у Мікаеля в підсвідомості і зненацька спливла, коли автобус проїздив те саме місце, яке він бачив на знімку.

Публіка поводилася, як і личить у таких випадках. Погляди глядачів на матчах завжди слідкують за тенісним м’ячиком або за хокейною шайбою. Люди на лівому краї фотографії дивились на клоунів прямо перед собою. Погляди тих, що стояли ближче до вантажівки, зосередилися на кузові з напівоголеними дівчатами. На обличчях у натовпі читалося захоплення, діти показували пальцями, дехто сміявся, усі здавались веселими.

Усі, крім однієї людини.

Харієт Ванґер дивилась убік. Її однокласниці й усі решта навколо роздивлялися клоунів, але Харієт повернула обличчя градусів на тридцять або тридцять п’ять праворуч. Її погляд, здавалося, прикипів до чогось на тому боці вулиці, що було вже за нижнім лівим кутом фотографії.

Мікаель дістав лупу і спробував розгледіти деталі. Знімок було зроблено з дуже далекої відстані, аби стверджувати напевно, проте, на відміну від решти облич поблизу, обличчя Харієт радості не виявляло. Її губи були стиснуті у вузьку смужку, очі широко розплющені, руки безсило звисали.

У неї був переляканий вигляд. Переляканий або сердитий.

Мікаель вийняв фотографію з альбому, сунув у пластиковий конверт і наступним автобусом знову поїхав до Хедестада. На Йєрнвегсґатан він вийшов і став приблизно на тому ж місці, звідкіль, очевидячки, було зроблено знімок. У ті часи тут закінчувався центр Хедестада. Тут був двоповерховий дерев’яний будинок, у якому містилися магазин відео і «Бутик чоловічого модного одягу Сундстрьома», заснований, згідно з табличкою біля входу, в 1932 році. Мікаель зайшов у бутик і відразу відзначив, що він розміщується на двох рівнях — кручені сходи вели на другий поверх.

На верхньому майданчику кручених сходів були два вікна, що виходили на вулицю. Ось тут і стояв того дня фотограф.

— Я можу вам чимось допомогти? — спитав немолодий продавець, коли Мікаель дістав конверт з фотографією.

Народу в магазині майже не було.

— Мені б, власне, хотілося тільки подивитися, звідкіль зроблено цей знімок. Можна, я на секунду відчиню вікно?

Діставши дозвіл, Мікаель відхилив стулку, тримаючи перед собою фотографію. Звідси йому було чудово видно місце, де колись стояла Харієт Ванґер. Один з двох дерев’яних будинків, що виднілися за нею, до цього часу зник, його місце зайняв чотирикутний цегляний дім. У тому, що зберігся, дерев’яному будинку в 1966 році торгували канцелярським приладдям; тепер же там розмістилася крамниця продуктів здорового харчування і солярій. Мікаель зачинив вікно і вибачився за завданий клопіт.