Томас Гарріс - Сходження Ганнібала

— Погляньте, тут вкраденого Гварді описано інакше. Роберт Лектер позначив картину як «Вид на Санта Марія делла Салюте», а я купив її як «Вид на Гранд Канал».

— Я маю виписаний судом ордер на вилучення картини, хай там як вона не називається. Знайдіть мені того Копніка, мсьє Леет, і ви убезпечитися від багатьох неприємностей.

— Копнік мертвий, інспекторе. Він був моїм компаньйоном у цій фірмі. Ми називалися «Копнік і Леет». Хоча «Леет і Копнік» виглядало б незрівнянно милозвучніше.

— Ви маєте якісь його записи?

— Його адвокат має.

— Поцікавтеся його паперами, мсьє Леет, добре поцікавтеся, — порадив Попіль. — Я хочу знати, яким чином ця картина потрапила із замку Лектер до галереї «Леет».

— Лектер, — промовив галерейник, — це той хлопець, що малює?

— Так.

— Феноменально.

— Так. Феноменально, — погодився Попіль. — Упакуйте мені картину, будьте такі ласкаві.

Леет з’явився на набережній Орфевр [72] На набережній Орфевр-36 розташоване управління кримінальної поліції. через два дні з паперами. Попіль улаштував так, щоб чекати тому довелося в коридорі напроти кімнати з табличкою «Авдісьон № 2», де саме відбувався допит підозрюваного у зґвалтуванні, тож звідти долітали звуки ударів і скиглення. Попіль промаринував Леета там хвилин із п’ятнадцять і тільки потім запросив його до свого кабінету.

Галерейник показав йому документ, що стверджував, ніби Копнік купив Гварді в якогось Емппу Макінена за вісім тисяч англійських фунтів.

— Ви вважаєте цей папірець переконливим? — спитав Попіль. — Я — ні.

Леет кашлянув і втупився у підлогу. Минуло не менше двадцяти секунд.

— Прокурору не терпиться відкрити проти вас кримінальну справу, мсьє Леет. Він кальвініст найсуворішого ґатунку, розумієте, про що я?

— Картину було…

Попіль зупинив його піднятою рукою.

— Хвилинку, давайте наразі забудемо про ваші проблеми. Зробимо припущення, що мені заманулося вас прикрити. Мені потрібна ваша допомога. Погляньте ось на це.

Він вручив Леету грубезну пачку аркушів тонкого лощеного паперу, видрукуваних щільними рядками.

— Це реєстр речей, які Комісія мистецтв привозить до Парижа з накопичувального пункту в Мюнхені. Всі речі в цій колекції були в когось украдені.

— Для показу в музеї Жьо де Пом. [73] Колишній зал для гри в м’яча, потім Музей імпресіонізму, тепер Національна галерея Jeu de Paume.

— Так, можливо, ті, хто розшукує свої речі, знайдуть їх на цій виставці. Друга сторінка, посередині, я зробив там позначку.

«Міст зітхань», Бернардо Белотто, [74] Бернардо Белотто (1720–1780) — венеційський живописець і графік, прозваний Каналетто на честь свого дядька і вчителя Джованні Антоніо Каналя-Каналетго. тридцять шість на тридцять сантиметрів, олія на дошці.

— Ви знаєте цю картину? — спитав Попіль.

— Звісно, я чув про неї.

— Якщо це оригінал, її було вкрадено із замку Лектер. Ви мусите знати, що в неї є пара, інша картина, на якій теж зображено Міст зітхань. [75] Побудований у 1600 році невеличкий критий міст через канал Ріо де Палацо, по якому виводили засуджених з венеційського Трибуналу.

— Так, робота старшого Каналетто, намальована того ж самого дня.

— І також вкрадена із замку Лектер, імовірно, в один день і тою самою персоною, — доповнив Попіль. — Наскільки більше грошей ви заробили б, якби продавали їх не поодинці, а в парі?

— Учетверо більше. Ніхто при здоровому глузді їх не розпаровував би.

— Отже, їх було розпаровано або через недоумкуватість, або випадково. Два «Мости зітхань». Якщо той, хто їх украв, володіє ще однією картиною, чи не захочеться йому повернути собі й іншу? — висловив припущення Попіль.

— Цілком можливо.

— Коли цю картину повісять у Жьо де Пом, про неї піде розголос. Ви підете зі мною на виставку, і ми побачимо, хто тинятиметься навкруг неї.

Леді Мурасакі мала запрошення і тому опинилася в голові черги, що товпилася від Тюїльрі до Жьо де Пом, люди прагнули побачити понад п’ятсот крадених творів мистецтва, що їх зі збірного пункту Союзної комісії історичних пам’яток, красного мистецтва й архівів привезли до Парижа, сподіваючись, що тут їх розшукають їхні законні власники.

Деякі з речей уже втретє подорожували між Францією й Німеччиною, спершу їх Наполеон поцупив у Німеччині й привіз до Франції, потім їх забрали німці й повернули до себе додому, а ось тепер союзники їх знову привезли до Франції.