Наталка Шевченко - Янголи, що підкрадаються

— То чия вона дівка, твоя чи її?

З коридору на крик примчалася Дана.

— Що тут відбувається?

— То мій зять гніватися зволили, — єхидно зронила тітка Олена. — Щось йому Майя не те наплела.

— Я тебе, курва, ще раз питаю, чий це вишкребок?

Ляпас, який вліпила Василю Олена, ледве не зніс сердегу з табуретки — при всій її тендітності та його суттєвій вазі.

— Ще раз почую, що дитину обізвеш, — очі вийму.

Василь, не підводячись, охопив тітку Олену за ноги і запхав долоню прямо їй під халат.

— Ох, люблю бабів із норовом! Таке в ліжку виробляють!

Погляд Олени зупинився на ножі, яким дядя Вася різав сервелат. Бозна чим би це все закінчилося, якби вхідні двері не рипнули знайомо, запускаючи жіночу половину новоствореного подружжя. Василь висмикнув руку з-під халата — вже, певно, не тому, що боявся Майї, просто не хотів передчасно нариватися на скандал, і зронив, важко втупившись у Дану, котра так і стояла на порозі кухні, притиснувши записничок до грудей:

— Тільки писнеш — заб’ю.

— Васю, ти де? — пролунало з коридору.

— Іду, — він нарешті підвівся і, важко човгаючи, попрямував до дверей. Тітка й небога, не змовляючись, провели його поглядом.

— Я інколи думаю, — сказала Олена після паузи, — що Господь або поквапився, створивши чоловіка по образу і подобі своїй, або все, що написано у перших главах Біблії, — маячня, і він, як кожний справжній Творець, дав волю своїй фантазії. Однак що добре для раю, не завжди файно для землі. Ти вже зателефонувала до Хосе-Антоніо?

— Ще ні, — промовила Дана, відчуваючи полегшення, — тітка знову перейшла на зрозумілу їй мову. — У нього зайнято.

— От і добре. Бо ми з тобою сьогодні нікуди не підемо.

— Це ще чому?

— Тому, що як тільки ми вийдемо з хати, Василь поб’є маму.

— За що?

— За те, що вона його обдурила. Сказала, що ти — моя донька, а насправді — її.

Дана нерозуміюче дивилася на тітку.

— Але ж вона просто хотіла йому сподобатися. Здаватися молодшою, ніж є насправді.

Олена зітхнула, провела рукою по розкішних кучерях небоги.

— Не думаю, що він це оцінить.

І Василь цього не оцінив. Крім того, їхня самопожертва виявилася марною. Він побив дружину вночі. Найцікавіше те, що, маючи у квартирі не стіни, а справжнісіньку кальку, ані Дана, ані Олена не почули жодного звуку. Майя виявилася правдивою партизанкою — шкода лишень, що не в українських традиціях було носити вдома паранджу. Бо донька, побачивши матір вранці, закричала, а Олена зле сказала на сестру: «Дурепа!».

— Сама дурепа! — огризнулася та, шамкаючи, як стара баба, і тут-таки зойкнула, вхопившись за щоку. — Це все через Дану!

— Це все через твою брехню.

Бити жінку Василю сподобалося — судячи з того, що потім він робив це ледь не щодня. Очевидно, Майї теж подобалося, коли її гамселять, мов великоднє тісто, бо на всі спроби Олени втрутитися вона реагувала роздратованим: «Не лізь не в свою справу». Деколи Василь великодушно пояснював Майї, що саме вона не досолила цього разу, чи як по-особливому «не так» на нього зиркнула, чи що обурило його в її словах. А деколи просто не марнував на це часу і бив, як справжній професіонал — без попередження. Тітка стала дедалі частіше затримуватися невідомо де, бо на роботі їй давно і явно не було чого досліджувати. Кілька разів Олена взагалі не приходила додому ночувати, хоча жодного разу не забула подзвонити й нагадати небозі, щоб та закривала двері спальні на замок, а в разі чого — викликала міліцію. У тітки серце розривалося від думки, що Неждану від парочки схиблених відділяє лише п’ять сантиметрів пресованої стружки, але з цим нічого вдіяти не могла. Залишатися там, поруч із вічно закривавленою сестрою — не жінка, а якась мрія вампіра — та зятем, який спить і бачить, як на ній спідницю задерти, Олена просто не могла, але й тягати дитину туди, де ночувала сама — теж був не вихід.

— Він хоч до тебе не чіпляється? — постійно допитувалася тітка, вимогливо блискаючи на Неждану своїми волошковими очима. — Скажи мені, тільки правду, таке бувало?

Дана чесно відповідала — ні, не бувало, і дуже шкодувала, що не може бодай ствердно кивнути у відповідь. От тоді дяді Васі точно приснився б гаплик. І сотня Май разом із фуріями, валькіріями та всіма демонами всіх релігій світу не втримали б Олену від святої помсти. Але Василь Забіякуватий зовсім не звертав на Дану уваги. Тобто геть начисто забув про її існування, чому, втім, можна було лише радіти. Дівчинка тихенько з’являлася на кухні, швиденько з’їдала те, що клала для неї в холодильник тітка (де саме Олена бере ту їжу, вона якось не замислювалася), і квапливо поверталася до своїх підручників. Її щоденник підписувала тітка, вона ж переглядала табель і ходила до ліцею на батьківські збори. Так минуло майже три місяці.