Крис Тведт - Коло смерті

Несподівано його обличчя спотворилося чудернацькою гримасою — я б розсміявся, якби не був такий наляканий, — і громовито чхнув. Здійнята курява залоскотала його в носі. Я не проґавив посланий мені шанс і щосили зацідив йому між ноги. Мортен завив, упав на коліна, а тоді долілиць на підлогу.

Я щодуху накивав п'ятами.

Хатина червоно сяяла у променях передвечірнього сонця, немов норвезький стяг. Білявка, яку я бачив через вікно, простувала подвір'ям у напрямку стодоли. Побачивши мене, вона зупинилася, мов укопана, схожа на стурбований знак запитання. Зі стодоли долинали зойки болю та люті Мортена Олешера. Крізь нерозбірливу лайку мені начеб вчувалося власне ім'я.

— Не бійся, з ним нічого страшного не сталося. Даруй, я не хотів… — промимрив я, моя ввічливість на тлі ситуації здалась сюрреалістичною.

Я бігцем кинувся з хутора до дороги. Доки добіг до авта, ледве дихав, не так від утоми, як від страху, що лютий і жадібний помсти Мортен Олішер наздожене мене. Нервово перебирав ключами, спершу натиснув не на того ґудзика, намагаючись відімкнути центральний замок, руки мені трусилися, коли вставляв ключа в замок запалювання. Одне заднє колесо забуксувало, бо я занадто різко натиснув на газ. Через силу опанував себе, поволі вибрався на твердий ґрунт і помчав вибоїстою дорогою.

На перехресті, біля поштової скриньки, я зупинився, опустив вікно й прислухався. Здалеку начеб долинав пронизливий рев мотоциклетного двигуна на високих обертах. Я переконував сам себе, що, мовляв, такого страшного може заподіяти мені Мортен Олешер на мотоциклі, доки я сиджу в авті, але надаремно. Хвиля паніки захлиснула мене, з переполоху я занадто різко відпустив щеплення, і двигун заглух. Паніка наростала, розливалася тілом. Я втиснув педаль газу до самої підлоги, одночасно повертаючи ключ у замку запалювання. Стартер натужно харчав, я ж лаявся на чім світ стоїть. Змусив себе кілька разів глибоко вдихнути й забрати ногу з педалі газу. Почекав. Повернув ключ і ледь не вмлів від полегшення, що двигун відразу завівся. Не довго думаючи, вихопився на дорогу.

Я швидко їхав униз долиною до головного шосе. Хоч відносно вузька дорога й часто петляла, зате асфальт був сухий та рівний, не те, що підстрибувати по вибоїнах. Дорогою мені не трапилося жодного авта. Я раз у раз поглядав у дзеркало, але позаду стелився тільки сірий асфальт, обрамлений з обох боків темним лісом. Він з'явився аж за п'ять хвилин. Спершу я помітив у дзеркалі заднього виду ледь помітний силует, який зник за закрутом. Я навіть, було, спершу подумав, що мені примарилося, але, коли вийшов з повороту на довгий прямий відтинок дороги, знову вгледів його — чоловіка на мотоциклі. Той швидко наближався. Заходячи в наступний закрут, я вже виразно міг бачити обличчя Мортена Олешера й чорне волосся, що розвівалося на вітрі.

Дивно, але я трохи заспокоївся. Паніку викликала близькість небезпеки й переслідування, однак тепер, коли я виразно бачив свого переслідувача, самовладання частково повернулося. Я ще боявся, та це вже не був панічний страх. Я додав газу, намагався входити в повороти, не скидаючи швидкості, проте відірватися ніяк не міг. Він наче приклеївся до мене, тримався за кілька метрів позаду. Коли ми знову вихопилися на пряму, я перемкнув на другу передачу і щосили натиснув на газ — двигун незадоволено завищав, незвичний до такого поводження, — а тоді швидко перемкнув на третю.

Гудіння мого авта перекривав потужний рев важкого мотоцикла. Я глянув у дзеркало, але не побачив переслідувача. Повернув голову ліворуч і краєм ока помітив його. Доки надумався перегородити йому дорогу, він уже порівнявся зі мною. Я розгледів його криву усмішку, коли він мене обганяв, але раптом дорога завернула праворуч довгим, плавним згином, довелося усю увагу зосередити на гальмуванні. Я відчував, як відцентрова сила тягне мене на зустрічну смугу, і затамував подих. То було відчуття балансування на провислій линві, проте я зумів утримати зчеплення з дорожнім полотном. Мортен Олешер обігнав мене, та ще залишався у лівій смузі. Він низько поклав мотоцикла, майже торкаючись лівим коліном асфальту. Якась граціозність була в його манері їзди, наче й не існували для нього фізичні закони, які намагалися скинути його з дороги.

Жовте авто на зустрічній смузі я помітив, аж коли воно вигулькнуло зовсім близько. Мабуть, Мортен Олешер завважив його раніше за мене, та однаково надто пізно, щоб вивернутися. Усі його сили пішли на те, щоб втримати в повороті мотоцикла, тож можливості для маневру він не мав.