Крис Тведт - Коло смерті

— Я не знаю, що з цим робити!

— Він не знає! — у голосі Фінна виразно вчувалося роздратування. — Щось не схоже на того Мікаеля Бренне, якого я знаю. Ти ніколи не мав терпцю чекати, навіть, якщо треба було! А в цій ситуації бездіяльність загрожує втратою всього! Я б тобі, хлопчику, радив підняти дупу з фотелю, доки не загримів до пекла! І не сподівайся, що поліція зробить усе за тебе…

Після тієї телефонної розмови я довго сидів і думав. Новина про Петерову біду глибоко вразила мене і так трусонула мною, що я вже схопився за слухавку телефонувати йому, однак, кривда, якої він завдав мені своєю зрадою, виявилася сильнішою. Хай він хворий, але хвороба не може служити виправданням непорядності.

Я замислився про себе, про свою життєву ситуацію. Про те, як події останніх місяців паралізували мою волю, засмоктали у в'язку твань апатії. Фінн мав рацію. Не гоже сидіти, склавши руки, і пасивно чекати вироку, чекати, доки суд вершитиме мою долю. Хтось відкрив на мене полювання. Я не знав хто й чому, та я ув'язнув, як муха в павутині. Зневіра в собі, сором за власну безпомічність затаїлися десь глибоко в моєму нутрі й поволі, довгі місяці, росли й росли, визрівали, немов гнійник. Вони ще були присутні, та вже пустило паростки нове відчуття. Я глянув на свої руки. Вони ледь тремтіли, ніби мене під'єднали до джерела струму. Я вже готовий був вітати зародження гніву, як давнього, доброго друга…

Двері прочинилися на ширину товстого ланцюжка. Одне око Ганса Міккельсена кілька секунд вивчало мене крізь шпарину.

— Хвилиночку, — мовив він і зачинив двері.

Минуло зо дві хвилини, ланцюжок забряжчав, і Грек відчинив двері нарозтвір. Стурбованості на його обличчі я не помітив, лише настороженість.

— Я вже собі думав, з'явиться той Бренне чи ні, — сказав він замість привітання. — Уже пізно, чи може, ти маєш звичку ходити в гості ближче до півночі?

Я промовчав. Грек зітхнув і відступив крок назад.

— Заходь…

Я з цікавістю роззирнувся у його вітальні. Вичовгана шкіряна канапа з ІКЕА, журнальний столик і два глибокі, м'які фотелі з підніжками перед пласкоекранним телевізором. На полиці пристінної шафки кілька сувенірів, стосик дисків з фільмами, зате жодної книжки. На стінах висіли дві дешевенькі репродукції. Крізь розсувні двері, котрі вели в садок позаду будинку, виднівся освітлений басейн, виблискувала блакитно-зеленкувата вода. Басейн був єдиною ознакою розкоші в цілком пересічній на вигляд норвезькій садибі.

— Бажаєш випити? — ввічливо поцікавився Грек. — Чогось міцного чи пива?

— Ні, дякую, — спершу відмовився я, та відразу змінив свої наміри: — Зрештою, радо вип'ю пива.

— Не можу сказати, щоб ти цвів і духмянів за ґратами, Бренне. Вигляд маєш, з біса, поганий, ти про це знаєш?

— Знаю. Усі так кажуть.

— Я й сам сидів, мені теж не надто подобалося. Та, мабуть, для таких, як ти, знаменитостей, солідних, забезпечених бонз, тюрма ще гірше пекло, ніж для нас, посполитих. Вам більше втрачати…

— Мені втрачати все…

— О, ні, не все, — похитав головою Грек. — Можна втратити іще більше.

Мені вчулася прихована погроза в його словах, я почав закипати. Грек це помітив, підняв руки вгору:

— Розпружся, Бренне. Сідай!

Я й далі стояв, відчував, як адреналін гостро поколює голочками в усьому тілі.

— Усе не так просто, Гансе. Ти зробив з мене цапа-відбувайла. Гадаєш, можеш перти напролом, заввиграшки зруйнувати моє життя, відмазавшись пивом та проханням розпружитися? — запитав я і сам відчув, як змінився мій голос, охрип. — Отак просто, гадаєш?

Грек тримався нарочито невимушено, але щось у його поставі, у його манері твердо стояти обома ногами, готовність зреагувати у разі потреби підказувало мені, що він насторожі. Грек запхав руку до кишені піджака.

— Що в кишені, Гансе?

Усмішка широко й білозубо сяйнула на Грековому засмаглому обличчі. Він вийняв з кишені маленький нікельований пістолет, тримав його перед собою, ніби й сам дивувався, звідки той взявсь. Пістолет виблискував при світлі лампи.

— Ліпше бути готовим до всіляких несподіванок.

— Пістолет? Та не сміши! Я підтоптаний адвокат, а не один з твоїх дружків-психопатів.

Грек ледь похитав головою.

— З власного досвіду знаю, у сутужних ситуаціях люди здатні на безглузді вчинки. Сам кажеш, я звик до спілкування з різними людцями, і з тими, що схильні до насильства, — теж. І такий вираз очей, як оце в тебе, я вже бачив не раз!