Крис Тведт - Коло смерті

Я відчув, як здригалася від плачу Сюнне. Хтось голосно, непогамовно схлипував, але я не бачив, хто саме. У мені всередині засіла тверда грудка, вона розросталася, давила на діафрагму, на груди, на очі. Я намарно намагався її проковтнути.

— Мої співчуття.

— Дякую, що прийшли…

Я стояв десь посередині довгої черги, бачив розгублену усмішку, наче тінь, на обличчі Унн, коли вона механічно приймала одноманітні слова співчуття від людей, які потискали їй руку або обіймали, залежно від близькості з нею. Трохи попереду стояли Ганс Улав і Стейнар. Ганс Улав відвернувся убік, безнастанно надсилаючи повідомлення з свого мобільного.

Коли підійшла моя черга, Унн глянула на мене, мов на чужого. Зблизька видно було темні кола в неї під очима, яких майже не приховувала косметика, і глибокі складки навколо рота, яких я не пам'ятав, щоб бачив раніше. Очі блискучі й якісь далекі. Які пігулки і скільки їх випила вона, щоб протриматися…

— Співчуваю, Унн, — її щока була холодною на дотик, ніби з пластику.

— Дякую, що прийшов.

Потім були поминки в домі Унн. Ми пішли, бо відчували себе зобов'язаними піти. Подруги й родина наготували купу наїдків. Ми пили каву, їли макаронний салат і тістечка. Колеги стиха розмовляли між собою. Спершу я стояв з Фінном та Сюнне, але поступово почали підтягуватися до мене інші правники, щось мимротіли, які вони раді, що мене виправдали, мовляв, завжди знали, що я невинний, і як усі тішаться, що я знову повернувся у їхні лави. Я відповідав на рукостискання, дякував, запевняв, що маю намір невдовзі повернутися до роботи. Сюнне скривила кутик рота.

— О, набігли шакали, — тихо мовила вона. — Де вони були зі своєю підтримкою, коли ти її найбільше потребував?

— Пусте! — відмахнувся я. — Іншого годі було й сподіватися. Це ж не близькі друзі, а лише колеги й знайомі.

Сюнне кивнула, та я бачив, що вона зі мною не згідна.

Ганс Улав не підійшов, як, зрештою, і Стейнар. Вони були присутні на поминках, але цілком мене ігнорували.

Унн ніде не було видно. Я запитав, де вона, її сестра сказала, що Унн лягла трохи відпочити. Тоді я запитав про дітей, і сестра сказала, що діти в бабусі, матері Унн, разом з рештою двоюрідних сестер та братів.

— З ними все гаразд? — поцікавився я, і вона глянула на мене, наче на ідіота.

— Ні, звісно! Вони сумують… Але ми велика родина, близька й щира. Разом здолаємо горе.

Я вийшов на терасу подихати трохи свіжим повітрям. Там диміли курці, серед них — Рюне Сейм, хоч і намагався покинути курити. Він прикликав мене помахом руки до невеличкого гурту, що стояв осторонь, хапаючи дрижаки від холоду. Я помітив, як грудка тютюнової пастили відстовбурчила його верхню губу.

— Як справи, Рюне? — запитав я.

— Ти чув про Ульва Ґармана?

— Ні. А що, є новини?

— Так. Його знайшли на дорозі до Квамскоґена. З'їхав з шосе й зірвався униз з п'ятдесятиметрової скелі. Нелегко було помітити покалічене авто з дороги.

Між нами запала тиша.

— Нещасний випадок? — втрутився молодий адвокат з бізнесових питань.

Рюне знизав плечима.

— Кажуть, на асфальті не було гальмівного сліду, але хтозна…

— Навіщо він це зробив? — запитав адвокат. — Я мав на увазі, навіщо сфальшував докази? Він був чудовим юристом, хіба ні? Однаково його кар'єра на тому б не припинилася…

Усі погляди звернулися до мене, наче я знав відповідь. Але я тільки похитав головою.

— Не знаю. Він був амбіційною людиною. Може, занадто квапився видертися кар'єрною драбиною нагору. У кожному разі готовий був переступити мій труп, аби врятувати свою репутацію і кар'єру. А може, усе починалося зовсім інакше. Можливо, він так само, як і Ґюннар Скейє, щиро був переконаний у винуватості Арона й будь-якою ціною прагнув завадити йому вбивати знову. Усе могло бути саме так…

На мить усі замовкли, а тоді знову заговорив молодий адвокат-економіст. Видно, ніяк не міг втримати язика на припоні.

— Але ж яке падіння! З вершин влади в дослівно найглибше провалля. Як у стародавній грецькій трагедії. Бідолаха!

Я знову похитав головою.

— Він собі на це заслужив. Якщо не за наругу наді мною, то принаймні за те, що без тіні вагань вчинив з Ґерд Ґарсгол.

— З ким?

Ніхто вже не пригадував, хто це така.

— Байдуже, — відповів я.

На власному досвіді я переконався, як легко втратити адвокатську ліцензію і як важко її повернути. Усі медїі тільки й говорили про моє професійне воскресіння і про ганьбу Ульва Ґармана та його безславну загибель. Не було, мабуть, в усій країні людини, яка б не знала, що я став жертвою змови, і вже ніхто не сумнівався у моїй невинуватості. Та, видно, цього було недостатньо для асоціації адвокатів. Вони вимагали формального завершення судового процесу, перш ніж розглядати питання про повернення мені адвокатського титулу.