Жан-Крістоф Ґранже - Земля мертвих

— Та де там, у мене є план.

— Ти вже стільки наколобродив.

— Послухай. Завтра звільняють Собєскі. Але перед тим я витрясу з нього душу.

Бомпар спантеличено поглянула на нього.

— Авжеж, гарний з тебе перемовник.

Корсо вдав, що не почув:

— Історія зі світлинами позбавила нас головного козира, ба більше: її можна трактувати як кримінальне правопорушення.

— Особливо з боку Людо.

— Собєскі теж винний. Підкуп посадової особи, викрадення речових доказів тощо. Після колишніх подвигів йому світить новий термін.

— До всіх негараздів нам ще цього бракувало. Треба розізлити інтелектуалів з лівого берега й борзописців — з правого, розворуши їх — благаю тебе.

Корсо стиснув їй руку.

— Я був у нього в камері. Він гороїжиться, але таки боїться знову потрапити за ґрати. Хай лише стулить пельку. За це пообіцяємо випустити його на волю, до того ж і Людо прикриємо.

Бомпар скоса зиркнула на Корсо, обіруч міцно стискаючи поруччя, мов капітан на палубі корабля.

— А він погодиться?

— Я впевнений у цьому. Забудьмо знімки, картини, почнемо з нуля.

— Лишилися протоколи.

— Вони досі в Крішни.

— А прокурор?

— Скажемо, що надто поспішили, кепсько підготувалися — буцімто ще зарано передавати Собєскі до судді.

Бомпар задивилася на Сену біля мосту Сен-Мішель. Сутеніло, й за інших обставин краєвид здавався б чарівним. Корсо поглянув на хрещену матір: колись вона вважалася красунею, королевою французької поліції, але час лишив на ній свій відбиток. Час і злочини. Проте нищівну силу виявили не тільки роки: вбивства, ґвалтування, оборудки, які вона розслідувала, теж далися взнаки… Після занурення в чорну безодню людських душ Бомпар сама втратила як зовнішній, так і внутрішній блиск. Знесилена розчаруваннями, засмучена зневірою, перетворилася на згусток болю, голосувала тільки за Ле Пен і сподівалася на повернення смертної кари. Вікові травми, душевні травми…

Корсо спостерігав за нею краєм ока й намагався пригадати той єдиний раз, коли вони переспали. Вони здибалися в жалюгідному готелі поблизу станції метро «Мобер-Мютюаліте». Обоє мали при собі службову зброю й заплуталися кобурами. Ще й досі в пам’яті лишилося відчуття сорому й непоправної помилки, яке гризло його зсередини тоді.

— А Людо?

— Я все владнав.

— Що він каже?

— Щось вигадує про азартні ігри, коханок.

— Його вперше злапали на цьому?

— Присягається, що ніколи такого раніше не робив, але це неправда.

— Викинь почвару геть із контори.

— Не відразу. Усе має втрястися, згодом він покладе мені на стіл заяву.

Бомпар кивнула. Вона схвально ставилася до поблажливості Корсо, але воліла б вирішити все сама.

— Він знає щось про Собєскі?

— Ні. Вони познайомилися в якомусь нічному закладі для оргій. Художник лише сказав Людо, що колекціонує світлини в такому стилі: з трупами, кров’ю, злиднями… За будь-яку ціну.

— Скільки той на них заробив?

— Брав 10 000 за одне фото. Він у боргах, як у реп’яхах.

Шефиня Карного розшуку скинула на нього оком.

— Що ти про це думаєш?

— Хай усе помалу владнається.

Насамкінець Бомпар урочисто зітхнула.

— Зателефоную прокурору, — стомлено промовила вона. — Покаюся та витлумачу: нібито ми полізли поперед батька в пекло. Він звільнить Собєскі з-під варти цього ж вечора.

Корсо хотів уже йти, аж раптом вона схопила його за рукав.

— Здається, ти не зрозумів. Якщо ми владнаємо цю справу, головного болю трохи поменшає, та й годі. Злочинця однаково мусиш знайти.

— Це Собєскі.

— Тож піднімай дупу та спіймай його на чомусь.

Корсо кинувся в камеру попереднього затримання. Попросив поліціянтів вивести закутого в кайданки художника до викладеної плиткою оглядової кімнати — треба їм спокійно потеревенити далеко від сторонніх очей та вух.

Щойно Собєскі побачив Стефана, то аж закляк.

— Мене хіба не звільнили? — спитав.

Корсо знаком попросив поліціянта вийти з кімнати. Двері замкнулися, й Собєскі геть розхвилювався.

— Сідай, — наказав Корсо, вказуючи на подвійну лаву, що стояла посередині кімнати.

Собєскі навіть не поворухнувся. Стояв у наручниках та іноді посмикувався — де й поділася пихатість Гома Соба.

— Я на тебе донесу судді, сучий ти сину. Хай мене лише випустять на свободу — я все розповім у ЗМІ. Чорт, я…

Корсо схопив його за плече й змусив сісти.

— Сядь, кажу! — Й умостився поруч. — Я розмовляв із прокурором і все йому пояснив.