Жан-Крістоф Ґранже - Земля мертвих

Минули роки. Він мучився, його подружнє життя виявилося невдалим, але сам хлопчик щасливо зростав у сім’ї. Корсо був не проти стати офірою — так він спокутував гріхи, жив у біді й відвойовував собі щодня частинку раю: милувався сином, який дорослішав. Аж нарешті таке крутійство втомило Емілію. Й одного вечора Корсо повернувся додому та не побачив меблів. Болгарка переїхала, прихопивши з собою геть усе, включно із сином.

Корсо відразу заарештували: мадам пожалілася на те, що він її «побив і поранив». Щойно він видобувся з осячого гнізда, як отримав документ від Емілії з вимогою про розлучення. І він зараз кинувся в бій за головну опіку над сином, хоч якими й химерними були його сподівання.

— Пан Корсо?

Адвокат Жано стояла перед ним у розкішній блакитній сукні. Вона обдаровувала поліціянта крижаною посмішкою — здавалося, шибки ось-ось луснуть від холоду. І знову його вразила її схожість з Емілією. Пихата й гарна, неприступна, але чомусь спадало на думку, що саме такі зазвичай виявляються згодом справжніми гарячими штучками.

Корсо підвівся й привітався з нею кивком голови. Схопив портфель, а тоді помітив кров, що запеклася на рукаві куртки після вчорашньої бійні. Мимоволі почав вишкрібати сліди нігтем, нашвидкуруч протер їх ліктем, не випускаючи теки з-під пахви.

Схрестивши руки, адвокатеса пригнічено спостерігала за його діями. В її очах Корсо уздрів довгий шлях, що належало подолати, доки вдасться переконати суддю в тому, що він — ідеальний батько.

Справжній шлях до Голгофи.

— Я вже казала вам, що ваші документи непридатні.

Справді? Корсо вибрав адвокатесу Жано, тому що один із його колег, з яким він разом працював у 36-му будинку, після розлучення втратив усе саме через неї. Найпаскудніша мерзотниця, — підсумував коп. Отже те, що треба.

— Ви мали час, аби ознайомитися з їхніми висновками? — продовжила вона, вмостившись за дубовим столом, на якому лежала зелена шкіряна підкладка для письма.

— Авжеж, — проказав він і відкрив портфель. — Я прокоментував кожний параграф і…

— До речі, що ви про це думаєте?

— Суцільна омана.

— Можете довести?

— Звичайно, я…

— Заплямувати її вдасться?

Корсо завагався. Всередині офіс оздобили інакше, ніж почекальню. Меблі початку ХХ століття з полакованого дерева слугували б кращою рамкою вилощеному повсякденню якогось нотаріуса з лорнеткою.

— Чи є у вас підстави стверджувати, що вона — погана матір?

— Найгірша з усіх, що існують, але я не оприлюднюватиму доказів.

— Чому?

— Заради сина.

— Він ще замалий, щоб брати участь у судових засіданнях. І ніколи не знатиме, що там обговорювалося.

— Мати покаже йому вирок, щойно він підросте і зможе зрозуміти. Може, й раніше. Я відмовляюся паплюжити образ його матері. Не хочу, аби він вважав, що я був злий на неї.

— Тоді не варто навіть продовжувати.

— Так-то ви виконуєте свої обов’язки? Зі старту визнаєте поразку?

Катрін Жано підвелася й відчинила вікно. Спокійно запалила цигарку та сіла на місце. Гарна, зневажлива, спокуслива.

— Вам нагадати, як усе складається насправді? — продовжила вона. — Ваша дружина втекла з дитиною під приводом того, що ви жорстоко поводилися з нею, на підтвердження чого подала скаргу в січні 2016 року. Тепер ви розлучаєтеся й вимагаєте, щоб на вас оформили основну опіку над 9-річним сином. Отримати її ви не зможете.

— Її скарга — брехня. Можна поглянути на все з іншого боку й сказати, що вона полишила сімейне вогнище…

— Це нічого не дасть, — кинула вона, видмухуючи ще одне кільце диму. — Річ у тім, що ви є батьком. Навіть у разі почергового опікунства, боротьба буде запеклою.

— Я чув, що нинішні судді стають дедалі прихильнішими до батька.

— Неправда. Доки дитина маленька, більшість з них вважає за краще залишити її матері. Хай навіть та працює або в неї вільного часу на дитину не більше, ніж у колишнього чоловіка. Скажу відверто: хай навіть є об’єктивна провина з її боку. Мати завжди матиме більше прав, аніж батько. Ми називаємо це «законом утроби».

Корсо завовтузився на кріслі: Жано озвучувала те, що з самого початку нашіптував йому внутрішній голос. У відчинене вікно до кімнати вдирався гуркіт будівельних робіт.

— Що ми можемо зробити?

— Повторюю: змішати її з болотом. Довести, що вона — погана мати, а сама дитина перебуває в небезпеці.

— Ні.

— Тоді ми потрапляємо в безвихідь.

— Можна розповісти, який я гарний батько абощо.