Жан-Крістоф Ґранже - Земля мертвих

— Здається, вона на вас гнівається. Ви надто сильно стиснули її абощо?

Веранн поблажливо усміхнувся на брутальні слова поліціянта. Обриси губ злегка пом’якшилися, але випуклі очі лишилися холодними — справжні вирла ката.

— Вона на мене зла через те, що я її вчора добряче відшмагав.

— Ой-ой, — вимовив Корсо, який знову вдався до дешевих жартів.

Веранн посміхнувся зі ще більш відчутною зневагою — викапаний маркіз де Сад перед тюремниками Бастилії.

— Їй було боляче, але саме цього вона від мене хоче.

Веранн, очевидно, вважав його йолопом, і Корсо кивнув, ніби погоджуючись із такою роллю.

Коли вони вийшли, він зупинився біля чорної пластикової скульптури. Була майже перша — сонце стояло високо в небі, але спека не докучала. Літо просочилося під тінь прекрасних кварталів і навіювало на Корсо дивну зажуру.

— Мені шкода, — мовила Барбі. — Я сподівалася, що зустріч… що від неї буде якась користь.

— Чудес я не очікував. Треба буде старанно переглянути аматорів шібарі.

— Повертаємося в клуб?

— Ти їдь. Сідай в Убер.

— А ти?

— У мене зустріч, — коротко пояснив він. — Справи особисті.

Кабінет адвокатеси Карін Жано містився в просторому помешканні у VIII окрузі на вулиці Сен-Філіп-дю-Руль. Корсо почувався ніяково: борода за три дні відросла, волосся стирчить, куртка зношена — вигляд геть не пасував до вишуканого дизайну почекальні.

Він сидів тут уже хвилин десять, але йому було все одно. Міг пометикувати про довгий шлях, який привів його сюди, до червоного крісла у формі амеби.

У Корсо завжди були напружені стосунки з жінками взагалі і з сексом зокрема. Вісім років він намагався збагнути, чому так відбувається, але даремно, хоча почав снувати певні здогадки. Сталося так, що Управління соціальної допомоги дітям щоразу відправляло його до названих родин, де сповідували католицизм і де жінка уникала інтимних стосунків, а чоловікові відмовлялося в сексі. Вихователі не тиснули на нього, не сушили голову лицемірними проповідями, не мордували напучуваннями, але таки спромоглися донести те, що хотіли. Тільки-но малюк Корсо відчув перші припливи бажання, він негайно доклав усіх зусиль, аби погамувати їх у собі. Даремно.

А тоді — так він вирішив — підсвідомо зненавидів сам об’єкт жадання, тобто жінку. Відчув, що в світі фантазій його приваблює все, чим можна принизити, налякати, образити дівчат. Еротичні комікси, фільми жахів, готичні оповідання — ось що його збуджувало.

Усе відбувалося лише в уяві, окремо від справжнього життя. Але він ніколи б не зізнався приятелям, що його зовсім не цікавили їхні розповіді про те, як вони трахалися в підвалі або сором’язливо цілувалися з однокласницями, у яких закохувались. Поступово в його голові стався глибокий розкол, класичне роздвоєння, — якщо можна так сказати, — він більше не відчував бажання до тих, кого кохав, і збуджувався від тих, кого зневажав.

Насправді все виявилося ще складнішим. Його хіть могла спалахнути від наруги над ідеалом, у який він був цнотливо закоханий. Над істотою неземною, чистою й безневинною, яку можна роздягнути, зґвалтувати, принизити. Над жінкою, яку можна зіпсувати тим найгіршим, що ховається в душі.

Згодом життя внесло певні виправлення. Він підсів на наркотики. З’явився Мама, його дилер і наставник. Корсо позбавили волі… Заради кількох грамів героїну він став сексуальним рабом Мами. І лише Катрін Бомпар, Блакитна Фея, що віднайшла його в калюжі крові (біля трупа Мами), змогла повернути бідолаху до життя. Вона відправила Корсо на навчання до ліцею, а згодом — у поліційну школу, але перед тим змусила пройти курс лікування в АН, серед анонімних наркоманів.

Поволі його знову полонили призабуті еротичні химери. Панни, покусані вампірами, дівчата, зґвалтовані ковбоями, німфетки, переслідувані серійними вбивцями… Либонь, не так уже й страшно, бо все це відбувалося лише в його голові.

Аж раптом він зустрів Емілію.

Її побив чоловік, і вона принесла скаргу до центрального комісаріату в XIV окрузі, де 27-річний Корсо, власне, здобував свій перший досвід. Його причарувало ніжне лице, зовнішність учительки-амішки, він ще не здогадувався, що натрапив на втілення своєї мрії, на зґвалтованого янгола.

Поліціянт узявся самостійно розслідувати справу красуні, щоб знати, з якого боку до неї ліпше підійти. Однак не знайшов, за що зачепитися. Емілія виявилася болгаркою за походженням, французьку вивчала в рідному Слівені й так зуміла вдосконалити її, що навіть потрапила за конкурсом на факультет політології в Парижі. Навчання закінчила з відзнакою, гарно проявила себе в різних міністерствах. Дороги Емілії та Корсо аж ніяк не збігалися: вона літала високо, а він пластував по землі.