Жан-Крістоф Ґранже - Земля мертвих

— Треба їх зупиняти та знешкоджувати, ось і все. Хай їм дідько, в клітку їх саджати!

Він прикусив язика. Молодець, Корсо. Стрімголов у прірву.

— Навіть не віриться, що ви теж із передмістя. Такий злостивий.

— Злостивий, бо походжу саме звідти.

Лаючи себе за фашистську промову, яку щойно виголосив, Корсо дістався до свого кабінету. Ніхто не знав, що саме він стріляв напередодні по дилерах, однак виявляється, що цього замало: тепер треба витягувати іншу зброю і знову стріляти — вже словами, які підхоплять ЗМІ, соціальні мережі, різношерсті політики, а згодом кожний перекрутить їх на свій розсуд.

Щойно Корсо примостився в кабінеті, у двері постукали. На порозі стояла Барбі, схожа на чорну кішку, яка потрапила під зливу.

— Я знайшла одного наваші, тобі цікаво?

— Кого?

— Майстра із шібарі, мистецтва японського бондажу.

Емілія нерідко розповідала йому про незрозумілу науку на межі еротики й естетизму. Мистецтво, що навчало стискати жіноче тіло ніжно та рішуче.

— Борнек уже там нишпорив…

— Він перетрусив три чверті садо-мазо-клубів у Парижі. А я тобі говорю про справжнього професіонала.

— Японець?

— Ні, він з Парижа. Влаштовує майстер-класи, шоу, конференції.

— Де мешкає?

— В XVI окрузі. То що?

Корсо поглянув на годинник: ще немає одинадцятої.

— Поїдемо моєю автівкою.

Барбі наполягла на тому, щоб сісти за кермо. Машина помчала вздовж набережних, і вона зайшлася розповідати про шібарі. Жінка на диво добре знала Матьє Веранна, але хтозна, чи й сама не була прихильницею таких практик.

Корсо завжди хотів збагнути, що саме приваблює Барбі в сексі. Але був упевнений лише в тому, що найбільше їй подобалося порпатися в темних проявах людської природи й подекуди вона надовго в них загрузала. Вважала себе «репортером душ».

— Твій знайомий узагалі має якийсь фах?

— Він фінансист. Керує хеджевим фондом для азійських інвесторів. Розривається між Парижем, Гонконгом і Токіо.

— У нього є родина?

— Дружина та двійко діточок, здається. Але на першому місці в нього бондаж — єдина пристрасть. Він заробляє бабло, утримує сім’ю, дбає про свою справу, як кожний банкір, проте існує стіна між справжнім життям і тим, що його найбільше збуджує.

— Де саме ти з ним познайомилася?

— Під час роботи в БПТЛ, нас тоді викликали на місце події. Один із сеансів шібарі закінчився невдало: якась жіночка зірвалася з гачка на стелі й розбила собі потилицю.

Він уявив картину й ледь не розсміявся. Липневе сонце вдарялося об каміння фасадів, але світло було лагідне, пом’якшене кількома хмаринками — воно ніби стиха залицялося до міста. Цілий квартал начебто причарували.

— Він був майстром церемоній?

— Ні. Я радилася з ним стосовно можливої похибки з боку… людини, що прив’язувала потерпілу.

— А ти сама, — докинув він, — не пробувала?

Барбі лише іронічно усміхнулася за кермом, що здавалося величезним у її тендітних ручках.

В авто запала тиша — вони саме минали Великий Палац і мчали в бік Ейфелевої вежі; ані сирени, ані мигалки — ніби парочка напідпитку, що їхала в чорному обшарпаному «Фольксвагені Поло».

Корсо занурився в роздуми. Знерухомлення, таємна зброя бажання… Він сам часто-густо прив’язував Емілію (поспіхом), коли вона погоджувалася побавитися у принижену незайману діву — гидкий поліціянт, увесь у чорному, сплутав їй руки… Зі своєю колишньою він пізнав темні й незабутні хвилини насолоди, що досягає вершини, ніби перегріта ртуть у градуснику. Тієї миті в уяві поставали атоми, що рухалися майже зі швидкістю світла. Щойно атоми наближаються до небезпечної межі, вони розширяються й перетворюються на чисту енергію, стають «чимось іншим». Так само відбувалося з самою Емілією: вона звивалася під мотуззям, і йому здавалося, що довкола неї розширюється ореол світла, утворюється сірчане ядро, яке загрозливо збільшується і ось-ось підірве його самого…

Він випростався на сидінні, намагаючись позбутися спогадів. Відтак поліціянт ніколи не силувався повторити ці вправи з кимось іншим. У його досвіді це був своєрідний пролам, який він швидше хотів закоркувати забуттям, роботою, ненавистю і, чом би й ні, насиллям, що зрідка навіть закінчувалося вбивством. Але не міг відкараскатися від набридлого питання: чи був він так само навіженим, як Емілія? Або гіршим від неї? Облудником? Адже сама болгарка цілком природно сприймала свою вдачу.

Міст Ґренель. Барбі повернула праворуч, перетнула Сену, потім проїхала вздовж Будинку Радіо, щоб потрапити на вулицю Ґро. І відразу вони опинилися в сплетенні вулиць з одностороннім рухом XVI округу.