Жан-Крістоф Ґранже - Земля мертвих

Він лютував далі, але вже ніхто його не слухав. Усі сприймали його таким, яким він був — страшенно злим, завжди незадоволеним.

— А ти сам? — нарешті запитала Барбі: лише вона могла собі дозволити такі кпини.

— Спочатку лизатиму дупу Борнеку — не хочу, аби в нас з’явилося півповерху ворогів. Згодом візьмуся за танцівниць, колег і, так би мовити, подруг Ніни. Усі зійшлися на думці, що вона була чи не найкрутішою чувіхою, але жоден свідок не бовкнув зайвого про її особисте життя.

Будь-де вже б зайшлися жартувати з боса: отакої, лишив собі ласий шмат роботи, — дівчат, — але в групі Корсо зубоскалам зараз би перехотілося сміятися. Зрештою, нікому й не спало б на думку, що він їде саме витріщатися на сідниці стриптизерок. Не той калібр.

— Якщо ти вважаєш, що впораєшся з тим краще від нас, то сильно помиляєшся.

— Я так не вважаю. Бомпар просила мене перейняти естафету. А я вже постараюся, як зможу.

Патрік Борнек був середнього зросту, мав круглий, як діжка, тулуб та плескатий ніс. Зовнішність пасувала до мислення. Він марудно й наполегливо долав усі перешкоди, набирався досвіду і, врешті-решт, став першокласним слідчим.

Щаблями службових сходів він піднімався геть інакше, ніж сам Корсо: жодного геройства, моторошної багаторічної служби у складі небезпечних бригад — навпаки, він довго й терпляче сидів на адміністративній роботі, що дало свої плоди. За відсотками розкритих злочинів група Борнека була на одному рівні з командою Корсо, хай свої завдання вони виконували й не так швидко, не так блискуче, не так показово.

Цікаво, що спершу справу «Сквонка» мали передати групі Корсо, який чергував того дня, коли знайшли труп. Але саме перед тим його відправили до нотаріуса, який розтяв собі горло ножем для паперу. Доки він шукав винного, — ним виявився позбавлений спадку клієнт, що в такий спосіб висловив своє незадоволення, — документи щодо вбивства стриптизерки мали вже бути в нього на руках, але справу Ніни Віс, яка вже й так набула чималого медійного розголосу, Катрін Бомпар вирішила довірити скромнішій команді.

Борнек всівся за свій стіл. І відразу його шия десь потонула, а сам він став схожим на похмурого бичка в загоні.

— Дідька лисого ти щось знайдеш, — проказав він, — покидьок не залишив жодних слідів. Ніхто не бачив жертву цілу добу перед тим, як вона була вбита. Ніхто нічого не зауважив у дні перед самою загибеллю Ніни. Щодо її близьких, то ми вже так їх замордували, що вони тепер можуть оголосити себе потерпілими й звинуватити нас у переслідуваннях.

— Але навіщо її зв’язали білизною?

— Дівчину задушили вузлом «засувний штик», щось на кшталт ковзного вузла. Зап’ястки й щиколотки скріпили «вісімкою». Морські фокуси. Ми не кликали на допомогу цілий Гавр укупі із Тулоном через це… Ми навіть звернулися до скаутів.

— Чому до скаутів?

— Вони добре знаються на вузлах. Так ми й натрапили на підказку…

— А бондаж? — не вгамовувався Корсо. — Ніна, мабуть, робила фото, знімала фільми для інтернету, зустрічалася з прихильниками садо-мазо…

— Ми думали про це. В її записах немає жодної згадки про таку роботу, але повір мені: вона вміла пильнувати гроші. Справжня крамарка. Ми і в їхнє середовище встромили носа, залучили БПТЛ. Нічого надзвичайного не виявили.

— Але ж її понівечили?

— Я тебе прошу. Сушити собі голову, чому мерзотник силувався зобразити щось на обличчі бідолашної дівчини, — про що тут можна говорити? Він намагався спотворити її, та й годі.

Борнек помилявся: роздертий рот, камінь у горлі — геть не другорядні деталі. Злочинець перетворив обличчя жертви на справжню картину, тож цей жах мав якесь підґрунтя.

— Я помітив, що на тілі вбитої немає слідів опору, — зауважив Корсо.

— Ну то й що? — роздратовано докинув Борнек. — Ти вже з цього виводиш висновок, що вона знала головоріза, довіряла йому? Ти забагато телесеріалів передивився. Ніколи досі злочин не був розкритий на підставі таких ось міркувань. Можливо, він заскочив її зненацька й негайно зв’язав. Або дав їй наркотик, що не залишає слідів. Хіба що вона була так налякана, що й поворухнутися не змогла. Ми ніколи не дізнаємося, що тоді відбувалося насправді.

Корсо збагнув, що Борнек відступив, тож йому доведеться самому кидатися в бій.

— Я подумав, що було б доречно зосередитися на самій Ніні…

— А ми чим займалися, як ти гадаєш? Ми все переворушили, все перевернули догори дриґом. Жодної зачіпки ані щодо вбивства, ані щодо самої жертви.