Жан-Крістоф Ґранже - Земля мертвих

І Корсо змушений був робити тільки те, що вмів найкраще: коп чаївся ночами під вікнами її хати на проспекті Дюнуа в Кашані. Хоч як сумно це визнати, але він чекав, сподівався, що чоловік Емілії знову нападе на неї, а тоді він зможе втрутитися в ролі справжнього героя.

Минуло кілька тижнів. Корсо вже почав думати, що мерзотник перетворився на праведника, але в день Святого Валентина він таки дістав нагороду за наполегливість. Почулися зойки, удари, гримання дверима. Раптом її чоловік заскочив до автівки і зник у нічній темряві. Поліціянт одразу подзвонив у двері. Ніхто не озвався. Як раз та два, він упорався із засувкою й надибав Емілію, що висіла на перекладині, яку її чоловік прикріпив до одвірків у ванній кімнаті. На ній зовсім не було одягу, а тіло яскраво свідчило про безжальне побиття й катування.

Швидка. Реанімація. Видужання. Корсо засадив артиста за ґрати й особисто пильнував, аби гра відбулася за правилами і він не скористався з милості судді. Зі шкіри пнувся, щоб той потрапив до найгіршої камери попереднього затримання у Флері, до того ж усі мали знати, за що його відправили до буцегарні. Доклав старань, аби той щоденно міг вибирати, як бути битим: у пику чи в дупу. Справжня школа життя.

Водночас він старанно навідувався до Емілії в лікарню, приносив квіточки, навіть зайнявся її паперами для отримання розлучення. Її рани загоїлися, і вона поставилася прихильно до його старомодних залицянь. Завдяки тому, що він сліпма упадав біля неї, усіляко догоджав, він зумів приборкати красуню… фізично.

А тоді Корсо відчув на собі владу болгарки. Вона й надалі залишалася безтілесним ідолом, але їй вдалося заманити його у світ, де він уперше міг потурати своїм найгидкішим, найжорстокішим бажанням. Йому дозволялося поганити, ганьбити, плюндрувати її, але після такого нічного цирку ані він, ані вона не почувалися приниженими. Емілія виказувала різноманітну обдарованість: могла бути коханою жінкою, яку годі в чомусь запідозрити, а потім віддавалася найогиднішим сексуальним забавам. Але увага: завжди прикидалася, ніби їй нічого такого не хочеться. В цьому полягала суть задоволення.

Корсо ледь не під стелю стрибав від щастя. Нарешті він знайшов собі сексуальну партнерку, про яку навіть мріяти не міг: вона грала роль матінки, але водночас повії, ба більше, такої собі матінки, що змушена вдавати із себе повію . Отже, позбавляла його сорому, розчарувань, гризот сумління.

Він помилявся. Йому здавалося, що це він використовує Емілію, керує її поведінкою. А болгарка насолоджувалася неврозами, страхами, гріхами Корсо й у самих його стражданнях знаходила натхнення для насолоди.

Але бажала більшого.

Те, що він вважав вершиною збочення, слугувало їй лишень заїдком. Саме тоді він переконався, якою небезпечною виявилася його жінка. А також зметикував, що насправді відбувалося в її колишньому подружньому житті. Жорстокий чоловік, негідник, якому Корсо постарався зіпсувати життя після того, як той вийшов із тюрми (йому приставили наглядача служби пробації, копали під нього, аби завадити в пошуку роботи, постійно погрожували), був тільки жертвою. Чоловіком на побігеньках, що мусив задовольняти апетит схибленої болгарки. Саме вона вимагала, щоб він її бив, підпалював, підвішував… У танці смерті саме вона вела за собою партнера.

Але вони вже були одружені, й Емілія завагітніла. Ошелешений Корсо навіть думки не припускав, що їхні ганебні ігри можуть закінчитися народженням дитини. Коли вони встигли зачати малюка? Щойно вона попросила його обкачати її у битому склі? Або коли він мав зайти в неї й одночасно періщити її?

Корсо намагався переконати себе, що вагітність заспокоїть жінку. І знову схибив. Під впливом гормонів абощо Емілія дедалі втрачала сором. Але щойно він застукав її на тому, що вона встромлює в живота голки, то замкнув її в кімнаті й наказав чекати на нові розпорядження. Корсо домігся для неї декретної відпустки у зв’язку з «патологією» (влучне слово) й щодня ходив молитися до церкви. Страх і огида охопили його, він побоювався, що на синові відіб’ються їхні вади — не пощастило малюку з недолугими батьками-збоченцями.

Народився Таде, і він заспокоївся. Дитинча здавалося втіленням безневинності й починало життя з чистого аркуша. Корсо заповзявся виховати з нього врівноважену людину й приховав від сина, яким чудовиськом була насправді його мати. Пообіцяв собі лишитися разом із жінкою до повноліття Таде й стежив за горгоною.