Жан-Крістоф Ґранже - Земля мертвих

Корсо згадав, як стояв перед величезною піччю. Вони з Барбі тоді думали, що віднайшли нового Ландрю.

— Отож? — запитав голова.

— Отож, випалювання здійснюється в декілька етапів. Лише я можу налаштувати час, підібрати потрібну температуру. Я годинами сушив картину, перевіряв, знову сушив, перевіряв…

— І ми маємо повірити вам на слово? Де ця картина? Що на ній зображено?

Собєскі відсахнувся, сидячи в заскленій кабіні.

— Ніколи вам цього не скажу.

— Чому?

— З етичних міркувань. Твір, що я написав тієї ночі, мабуть, тепер висить у музеї, або ж я його спалив. Це стосується лише мене.

— Собєскі, ви ризикуєте своєю свободою!

Фальсифікатор знову нахилився над мікрофоном.

— Перевірте пам’ять печі. Там записані всі операції в той день. Покличте фахівців. Ніхто не може підробити цю програму. Цифри свідчать про те, що я був у майстерні під час убивства.

Голова розвів руками — ефектно змахнув пурпуровими рукавами.

— Усе це — пусті балачки, — безцеремонно сказав він. — Як повірити, що ви справді підробляєте картини, якщо ви навіть не називаєте своїх «творів»?

— Я називав: Pinturas rojas у Мадриді. Проаналізуйте їх і побачите.

— Хіба цього не зробили, коли їх купували?

— Звісно, що так, але я знаюся на своїй роботі. І писав картину на старовинному полотні, сам її обробив. Використав старовинні фарби, якими послуговувалися у XVIII сторіччі, за часів Ґойї…

— І ніяк не можна визначити, картина справжня чи підроблена під стару?

Собєскі усміхнувся. Схилився над мікрофоном — у білому костюмі він справляв неабияке враження. У шовковій краватці скидався на бувалу рок-зірку, марнотратника життя, на обличчі якого залишилися сліди колишніх зловживань.

— У моїй роботі є одна слабина. Іспанські фахівці не помітили її. В картині я використав свинцеве білило, як і тодішні художники. Але дарма: сучасне білило відрізняється від того, яким послуговувалися у XVIII сторіччі, ізотопним складом, а також кількістю олігоелементів.

Голова скривився:

— Забагато вузькопрофесійних термінів…

— Підсумовую. Білило, що я його використав, містить свинець, який сам містить уран, а в наш час його вже можна виміряти. Атоми зникають, коли минають століття. Проаналізуйте мої Pinturas rojas під цим кутом і ви побачите, що в них досі є такі атоми, а тоді стане зрозуміло: картини написані не раніше, ніж десять років тому.

— І цього буде досить для того, щоб виправдати вас?

Собєскі усміхнувся.

— Запис запам’ятовувача печі, свідчення Юнони — хіба цього мало, аби поглянути на справу з іншого боку? Доки я тут, просвітіть рентгеном Pinturas. Насподі ховаються сцени полювання із собаками та павичами. Вони були зображені на старовинних полотнах, які я придбав. Можу вам їх намалювати. Лише підроблювач, що наносив фарби на полотна, знає, що зображено насподі.

Публіка аж рота роззявила. Голова силувався оговтатися. Прокурор і адвокат позивачів заклякли в кріслах: вони не лише вірили в те, що почули, але й знали, що їм нічим крити це зізнання.

А Клаудія Мюллер ледь стримувалась, аби не виказати безмежної радості, що її охопила.

Собєскі знову заговорив, хоча ніхто не надавав йому слова:

— Ви звинувачуєте мене в двох убивствах (або трьох, якщо заманеться), але жодного безпосереднього доказу у вас немає: ні відеозаписів, ні свідків, навіть слідів з місць, де знайшли тіла. Тільки те, що будь-хто міг би підкинути в мою майстерню. Тож намагаюся вам довести, що в ніч, коли вбили Софі Серейс, я був у своїй майстерні.

Корсо метав громи й блискавки. Собєскі таки виплутається. А він до кінця своїх днів розплачуватиметься за помилку в слідстві.

— Отже, ви воліли б сісти за підробку, а не за вбивства? — спитав бубновий король. — Я вас розумію.

— Не в тому річ, пане Голово. Я бажаю, аби мене судили за те, що я вчинив, а не за те, чого не робив.

— Але ви досі приховували від нас вашу справжню діяльність.

— Я не відрізняюся від решти людей, — усміхнувся Собєскі, — сподівався пройти між краплями дощу.

— Принаймні ви здаєтеся щирим.

— Я художник. Ґойя. Киньте мене в буцегарню, дайте пензлі й фарби — і я зможу існувати далі.

Корсо відкрив для себе, на чому був насправді схиблений Собєскі: річ не смертельна, проте цілком художня. Чудернацький — і захопливий — випадок шизофренії на ґрунті малярства. Він скинув оком на присяжних. Йолопи не лише вірили тому, що той говорив, але й дивувалися цікавій суміші проклятого митця, перевтіленої примари та впливового бандита.