Жан-Крістоф Ґранже - Земля мертвих

— Авжеж, Франсіско Ґойя. Він був у захваті від його картин, і водночас вони допроваджували Філіппа до шалу. Той намагався їх скопіювати, але марно.

— Ви, бува, не про Pinturas rojas говорите? — закинула Клаудія.

— Ні. Тоді їх ще не знайшли. Його особливо захопили виставлені в музеї Прадо Pinturas negras. Він постійно їх перемальовував, намагався своїми силами позбутися цієї… мани.

— Вдалося?

Одісьє ніжно поглянув на Собєскі: психіатр, очевидно, ані на мить не повірив, що художник міг когось убити.

— Гадаю, що так. І створив свій стиль. На його широких полотнах зображені стриптизерки й зірки порно. Він проклав свій шлях і позбувся настирливих думок.

— Дякую, пане лікарю.

Психіатр зник, а слухачі так нічого й не втямили.

— Метре, — заявив голова, — я не надто добре розумію, для чого слугувало останнє свідчення. У нас обмаль часу.

Клаудія Мюллер підвелася й попрямувала до суддівської трибуни.

— Пане Голово, дякую, що дозволили відхилитися від головної теми в бік мистецтва. Це справді надважливе для подальшого розгляду.

— Себто?

— Розслідування виявило, що вбивця знаходив натхнення у трьох Pinturаs rojas Франсіско Ґойї для того, щоб калічити жертви. Словом, він силувався відтворити на обличчях Софі Серейс і Елен Десмора дух картин Ґойї, зокрема полотна під назвою «El Grito» [99] Крик ( ісп .). , де зображений крик пораненого каторжанина.

Голова розвів руками.

— І справді ви нагадали нам, якими важливими для вашого клієнта були картини Ґойї. Здається, це лише посилює його вину…

— Ні, пане Голово. Досі комендант Корсо й суддя Тюреж пробували пов’язати між собою захоплення художника й спосіб, у який були скоєні злочини. Так ось, в основі інтересу Собєскі до « Червоних картин» , виставлених у музеї Фонду Чапі, лежить щось інше. Вона не має нічого спільного з убивствами, які ми розглядаємо.

Корсо скинув оком на Собєскі у заскленій клітці й закляк: гівнюк знову поглядав насмішкувато, з виглядом переможця. Очі покидька сяяли, і поліціянт одразу зрозумів, що незабаром на нього самого чекає поразка.

І не дарма він цього боявся, бо адвокатеса Мюллер попрямувала до заскленої кабіни і звернулася до клієнта:

— Філіпп Собєскі зараз сам розповість, чому він так цікавиться трьома знайденими у 2000 році картинами Франсіско Ґойї.

Тиша. Напруга. Запаморочення.

Обвинувачений нахилився над мікрофоном і поглянув голові суду просто в очі.

— Дуже просто, пане Голово, це я їх написав.

На лавах збуджено зашепотіли, але це тривало недовго: всіх надто ошелешило почуте; а тоді голова знову взяв ситуацію в свої руки.

— Метре, — гаркнув він, звертаючись до Клаудії, — ми тут зібралися не задля вистави.

Адвокатеса сміливо наблизилася до трибуни — тепер вона стояла спиною до глядачів.

— Пане Голово, — вимовила вона голосно, — Філіпп Собєскі вирішив зізнатися, але не в тому, що ви очікуєте почути, а в тому, що остаточно зніме з нього обвинувачення у скоєнні згаданих злочинів.

— Чому ж він не зробив цього раніше?

— Надайте йому слово — і ви зрозумієте.

Голова незадоволено, але водночас утомлено махнув рукою.

— Обвинувачуваний, вам надається слово.

Собєскі почувався на коні. З високих вікон, ніби з театральних рамп, на нього падало літнє світло. Він одягнув чистий костюм, світлу сорочку в тонкі смужки, білу шовкову краватку. Йому, звичайно, заборонили надіти капелюх (або Клаудія просто порадила забути про нього), але натяк був зрозумілим: Філіпп Собєскі перевтілився у Френка Нітті, яким його представив Брайан Де Пальма в «Недоторканих».

— Пане Голово, — лагідно заговорив він, — як було сказано, я відкрив для себе живопис у книжках. Почав олівцем перемальовувати ілюстрації, потім випросив фарби й почав відтворювати картини. Перші спроби виявилися незграбними, але в мене було замало досвіду, і однаково виходило непогано…

— Ближче до суті, — змучено проказав голова.

Собєскі усміхнувся, підняв брови й окинув очима залу. Корсо побачив знайомий вираз удаваної покори на глузливій лисячій мармизі. Рік у тюрмі його не зламав. Він просто чекав нагоди.

— Але Ґойя став моїм справжнім кумиром.

— Професор Одісьє вже нам це пояснив.

— Ні. Я поставив собі за мету стати таким, як Ґойя.

Делаж не надто зрозумів, що Собєскі хотів сказати, але не почав розпитувати, навпаки — прискорив хід процесу:

— Тож після виходу з в’язниці ви й далі копіювали твори художника?