Коп перейшов до найважливішого:
— Ми виявили твій сховок на вулиці Адрієна Лесена.
Собєскі шморгнув носом і виплюнув на долівку згусток крові.
— Це не сховок, а майстерня.
— Якась дивна майстерня: з лещатами, піччю, знаряддям для тортур.
Собєскі здобувся на решту сили, аби їдко посміхнутися:
— Ти не знаєшся на таких речах. Лещата слугують для кріплення рам. Інструменти — для натягування полотен. Піч — для висушування картин.
— На твоєму мотлосі повно крові.
— Це фарба, — знову вищирився він.
— Аж ні, Собєскі. Ми вже зробили аналізи. У майстерні виявили щонайменше шість різних ДНК. Кров шести вбитих тобою жінок.
Цього разу Гом Соб зніяковів. Вибалушив очі — і зіниці розширилися, наче дві чорнильні плями на аркуші промокального паперу.
— Брешеш.
Корсо замахав стосиком паперів.
— Перші звіти судекспертизи. Твої відбитки разом зі слідами Софі та Елен є всюди, де тільки можна. Ми вже виявили їхню кров і, можливо, ще знайдемо відбитки зниклих останніми роками жінок. Раджу тобі звернутися до свого адвоката.
Собєскі втупив очі в протоколи, що лежали на столі. Він начебто ніяк не міг утямити, що відбувається.
— Зараз поясню, — продовжив Корсо. — Щойно ти вийшов із в’язниці, як знову заповзявся вбивати жінок — горбатого хіба могила вже виправить. Ти пошматував їх у майстерні, а тоді спалив у печі, як Ландрю [83] Французький серійний убивця на прізвисько “Синя Борода з Ґамбе”. Полював на заможних удів. Спалював жертви на віллі в печі.
. У нас є зразки їхньої крові, Собєскі, і рано чи пізно ми встановимо, ким були жертви.
Художник не обізвався. Його обличчя геть закам’яніло. А плоть на очах тверділа й наче згорталася швидше за рани. Корсо пригадалися закурені пилом і вигорілі на сонці скульптури демонів, віднайдені в іракській пустелі. Постать самого зла у первісному втіленні.
— Тільки от незрозуміло, чому ти вирішив змінити спосіб скоєння злочину. Бажав, мабуть, щоб твоїм витвором замилувався цілий світ. Убив двох горопашних дівчат, перетворив їх на картини Ґойї. Кинув виклик, бавився з нами, тим-то й ба, що саме це збуджує тебе найбільше. Але треба грати вміло, і цього разу ти зазнав поразки.
Собєскі опустив голову й утягнув її в плечі, ніби скелет, що ввібгався в гробовище.
— У буцегарню тварюку, — наказав Корсо. І знову звернувся до підозрюваного, що скоцюрблювався просто на очах: — Завтра — до судді, а тоді відразу у Флері. Це кінець, Собєскі, більше світу білого не побачиш.
А насамкінець сталося те, чого й очікував Стефан: Собєскі випростувався в кріслі і з його грудей вирвався відчайдушний, несамовитий зойк. Волання з нетрів відчаю та страху.
Корсо чудувався своїм думкам, йому здавалося: ось кричить дитина, яку відривають від матері.
Наступного дня, у п’ятницю 8 липня, художника допитав суддя Мішель Тюреж, і його звинуватили в навмисному вбивстві Софі Серейс і Елен Десмора. Злочином щодо Марко Ґварніері мали займатися окремо самі англійці. Але якщо суд посприяє в поєднанні всіх трьох справ, можна буде використати вбивство дилера проти Собєскі.
Корсо і його команда до кінця липня підтягували хвости в самому досьє, повторно перечитали всі покази, перевірили останні дані, склали список осіб, згаданих у справі як свідків, тощо. Поліціянти так і не виявили особи інших жертв художника, не знайшли жодного іншого доказу на підтвердження обвинувачення Собєскі, але їм вистачало й того, що вони мали: Гом Соб ще заплатить за вбивство Софі та Елен.
Після 10-го Бомпар довелося провести прес-конференцію, принагідно вона привітала Корсо та його команду з «чудово проведеним розслідуванням». Щоправда, Борнек надувся, як сич, але рано чи пізно він своє надолужить. Подейкували, що Корсо матиме тепер нагоду отримати значне підвищення: стати головним комісаром, керівником служби, префектом…
Корсо ніколи не замислювався над просуванням службовими сходинками, але заради Таде не був би проти мати більшу зарплатню або надійнішу посаду.
Натомість Людо, як і передбачалося, написав заяву на звільнення за «власним бажанням». І зник тихо, не попрощавшись. «Ще один залишив позаду сподівання на блискуче майбутнє», — висловилась щодо цього Бомпар.
Із середини липня Корсо взявся розв’язувати улюблене питання — опіку над сином. Арешт Собєскі — безславний кінець «сквонківського ката» — знову підняв його на п’єдестал і дозволив отримати почеснішу посаду. Тож багато доброго відбулося, і його адвокатеса тішилася разом з ним.
Читать дальше
Конец ознакомительного отрывка
Купить книгу