Андрій Кокотюха - Осінній сезон смертей

У ньому знову закипала лють.

— Тебе як звати? Вчишся? — треба ж було його якось відволікати.

— Юрко… Наступного року аспірантуру закінчую… Істфак…

— Добре її знав?

Він нарешті почав виговорюватися. Власне кажучи, хлопець і прийшов за цим — пару випустити, щоб попустило.

— Близько року, випадково познайомилися — у бібліотеці… Знаєш, як у книжці «Історія кохання»? Потім зустрілися на одному дні народження… Хлопці її горілкою підпоювали, коли твереза — вона нормальна дівка, а вип’є — на мужиків ведеться, для неї це як збуджувач! Наймерзенніше — їй ось такі пригоди подобалися! Я теж спочатку той… ну, підпоїв її. А потім соромно стало: гарна ж дівка, розумна, вродлива… А мужики — їм тільки дайся! Ну, я навіть бійку з одним затіяв, а вона психонула — якого ти греця, хто ти мені такий! Шкода… Потім якийсь час наче взялася за розум, ми навіть у мене в общазі жили тиждень, знаєш, там, де сімейні… Тільки десь за тиждень… коротше, посварилися ми. Вона в «Зодіаці» гуляла, вже під добрячим газом була, я її витягав звідти, а вона пручалася: «Пусти! Які ти права маєш на мене!» Якісь там бугаї сиділи, знову я по пиці отримав… А потім про оте дізнався… догралася Наталя…

Він іще щось говорив, тільки я вже не слухав — як годинниковий механізм, працював мозок. Алла мимохідь згадувала «Зодіак», Тетяна теж там частенько крутилася. Знаю я цей «Зодіак», кишло для постійної клієнтури: студенти, що роблять дрібний бізнес, приблатнена — модно тепер! — молодь району, іноземні студенти, іноді зазирали лоби з місцевих рекетирів — нижній ешелон, звичайно, ну і дівчатка. Репутація злачного місця міцно закріпилася за «Зодіаком», отож випадкова людина почувала себе тут незатишно.

Отже — обидві дівчини частенько бували в «Зодіаку». Може, звідси треба танцювати?

«Слухай, хлопче, ти своє відтанцював, нехай міліція крутиться!»

Я труснув головою, проганяючи дурні думки, Юрко вже замовк і сопів поруч. Виговорився.

— Тебе слідчий допитував? — спитав я.

— Так, різні безглузді питання… Я йому, звичайно, того, що зараз тобі казав, не розповідав. Для чого ментові це знати? Одразу пришиють Наталці гидоту якусь. Тобі, мабуть, теж усе це ні до чого, найшло на мене щось…

— Не бійся, далі мене не піде.

— Вони знайдуть того гада?

— Не знаю, Юрку, якщо чесно…

— Може, слідчий розкопає щось, — у його голосі забриніла надія.

Аспірант істфаку простягнув мені руку.

— Гаразд… Не ображайся…

— Які образи! Приємно було познайомитися, — я це сказав майже щиро.

Сумбурна сповідь витверезила хлопця.

— Мир! — його рука труснула мою руку. — А нічого тітки у вас працюють! Класно вона мене скрутила!

— Хто це був? — у Тетянки очі великі й круглі, як чайні блюдця. — Ого, як він тебе…

— Дрібниці… Словом, художник-концептуаліст. Я про його злісного ворога позитивну замітку написав, от він і з’явився на розборки.

Із прочинених дверей висунувся Хижняк.

— Чому навколо тебе завжди шарварок, Кропива? Не редакція, а якась Січ!

— Нічого, — розійшлися тихо-мирно.

— Цікаво, що подумають про нашу редакцію, коли побачать таку прикрасу під твоїм оком?

— А ви скажіть, що я захищав честь дами…

АНАТОЛІЙ ГОЛУБЕЦЬ: «Я ХОЧУ БАЧИТИ ВБИВЦЮ СЕРЕД СВОЇХ ПАЦІЄНТІВ»

Досі нема відповіді на питання: чи є вбивства у студмістечку справою рук холоднокровного злочинця, чи дівчата стали жертвами психічно хворої людини. Це питання було задане директору НДІ з проблем психіатрії та психопатології Анатолію Сергійовичу Голубцю.

— Однозначної відповіді я дати не можу. З одного боку, серійні безпричинні вбивства не може здійснювати нормальна людина. У психічно хворих убивць, так званих маньяків, мозок запрограмований на вбивство так само, як у клептомана на крадіжку. Згадайте хоча б відому справу Чикатила — він же отримував насолоду від садистських дій. Однак жодна з дівчат не пограбована, не зґвалтована, не спотворена. Вони, наскільки я знаю, навіть не були знайомі одна з одною і взагалі належали до різних типів жінок, навіть за суто зовнішніми даними, їх не можна об’єднати. Так, убивства здійснюються з разючою одноманітністю, він не змінює почерку, виявляє мінімум винахідливості. Це характерно для людей з порушеною психікою, вони запрограмовані на певні дії. Але саме відсутність видимої причини змушує мене піддавати сумніву твердження, що ми маємо справу з хворим, а не з людиною, яка вміло прикидається таким, щоб збити слідство зі сліду.