Джеймс Чейз - Меллорі

Браян Меллорі.

Народився: 4-го лютого 1916 року

Опис:

Зріст: 6 футів і 1 дюйм.

Вага: 182 фунти [27] 1 фунт дорівнює приблизно 0,45 кг. .

Волосся: темно-брунатне.

Очі: карі.

Зовнішність: приваблива.

Густо засмаглий.

Прикметні риси: голос тихий внаслідок поранення, що його він дістав під час утечі з табору для військовополонених. Розмовляє пошепки, неспроможний кричати чи підвищувати голос, однак завдяки вправлянням досяг того, що його мову чують, вимовляє слова надзвичайно чітко.

Особливості поведінки: коли сердиться, має звичку терти правим кулаком долоню лівої руки. Коли задоволений — ляскає в долоні та жваво потирає руки. Цигарку незмінно тримає між вказівним і великим пальцями. Має звичку запалювати сірники, кресаючи ними об ніготь великого пальця. Пишається своїм умінням зберігати незворушний вираз обличчя: вкрай нечасто сміється чи посміхається.

Коррідон щось нетерпляче пробурмотів, а тоді пропустив сторінку та заходився читати далі навмання.

Родинні стосунки: як нам відомо, єдиним його родичем є тітка — міс Гільда Меллорі, що мешкає в містечку Вендовер, у долині. Тітка виховувала Меллорі з чотирирічного віку після смерті його матері. З батьком Меллорі часто сперечався і рідко зустрічався. Пропри це, батько зробив його своїм спадкоємцем і після смерті залишив йому значну суму грошей.

Коррідон позіхнув. Йому було нецікаво, і хоча опис, залишений йому Ренлі, містив у собі значний обсяг подібних відомостей, Коррідон не завдав собі клопоту читати далі. Зжужмавши аркуші паперу у тверду та пружну кульку, він пожбурив її у порожній камін.

«Ще хвильку-другу — і треба буде встати, роздягтися та вкладатися в ліжко», — сказав він сам до себе і, вдоволено зітхнувши, заплющив очі. Спливали хвилини, а Коррідон усе так само лежав, легенько дихаючи, жорсткі риси його обличчя пом'якшали, а розум полинув у мандри поміж світом сну та світом явним.

Коррідону снилося, що на краю його ліжка, склавши свої витончені білі руки в пелені, сидить Марія Гауптманн. Її обличчя розтрощене та закривавлене, яким він бачив його тоді, коли вона лежала, застрелена, коло його ніг. Здавалося, ніби вона намагається щось йому сказати, однак у неї не було рота; лише два широко розплющених ока понад чорним проваллям ув обличчі, з якого стирчали нечисленні зуби, що лишилися. Та Коррідон був певен, що вона намагається щось йому сказати. Йому вже не вперше снився цей сон, і щоразу в нього складалося враження, що Марія збирається сказати щось дуже важливе, однак ніколи так і не казала. Вона просто сиділа на ліжку, сповнювала його жахом і нікуди не йшла.

Стукіт у вхідні двері розбудив Коррідона. Він підвів голову з подушки, відчув у щелепах тупий біль і усвідомив, що знов уві сні скреготав зубами. Тоді прислухався. Минула хвилина, і стукіт повторився. Коррідон спустив ноги з ліжка та сів. Рухаючись тихцем, пройшов до вітальні та, не вмикаючи світла, відхилив завісу й поглянув долі, у мьюз [28] Мьюз (від англ. mews — «стайні») — притаманний Великій Британії тип міської забудови, для якого характерні дво-триповерхові будинки, на долішніх поверхах яких розташовані гаражі, а на горішніх — житлові приміщення. Тут слово «мьюз» вживається на позначення вулиці, уздовж якої розташовано ряди таких будинків. . Вона стояла у місячному сяйві, досі в тому самому чорному светрі, простоволоса, тримала руки у кишенях своїх чорних штанів, а в губах стискала цигарку.

Якусь мить Коррідон постояв, дивлячись на неї, відтак увімкнув світло та спустився крутими сходами вниз. Йому на гадку не спадало, чому вона могла завітати до нього о такій годині, однак не мав жодних побоювань, а тому відсунув засув і відчинив двері.

— Заходьте, — сказав він. — Ви самі?

— Так, — відказала Жанна та пройшла повз нього до крихітного передпокою.

— Прямо до сходів і нагору, — мовив Коррідон, затримавшись, аби зачинити двері, та перед тим визирнув у темряву, гадаючи, чи, бува, не ховаються там у тінях Ян або Ренлі. Проте нікого не побачив. Жанна підіймалася нагору крутими східцями, і Коррідон пішов за нею слідом. Він дивився на пряму спину дівчини та бачив, як рухаються її стегна, коли вона переступає з одної сходинки на наступну.

Вона увійшла до вітальні, зупинилася коло каміна та розвернулася обличчям до Коррідона. Він стояв у дверному проході.

— Що привело вас сюди? — запитав він, потираючи обличчя долонею. — Я саме збирався лягати. Погано спав минулої ночі.