Джеймс Чейз - Меллорі

— Поки що я викладаю все правильно? — запитала вона, анітрохи не зворушена спалахом його гніву. — Усе це відбувалося з вами, чи не так?

— Відбувалося, атож. А зараз ви або заціпитесь і дасьте спокій моєму минулому, або я негайно звідси піду.

— І ще одне, будь ласка. Це важливо. Після війни ви так і не змогли знайти собі жодного заняття, яке б вас насправді зацікавило. Ви вирішили податися до Америки. Там провели рік, возили контрабанду до Канади. Американські поліціянти запідозрили вас у цій діяльності, проте ви їх уникли та повернулися до Лондона. Ви перебуваєте у місті вже тиждень, і у вас закінчуються гроші. Ви не цілком впевнені у тому, що робитимете далі. Наразі розважаєтеся тим, що відбираєте гроші у вимагачів, але навіть вимагачі перебувають під захистом поліції. Ви ще остаточно не вирішили, чим займатиметеся надалі, чи не так? А ми маємо для вас роботу. Це робота, яка вам підійде, і за її виконання ми заплатимо вам тисячу фунтів.

До кімнати, тримаючи руку в кишені, увійшов Ренлі. Він кинув побіжний погляд на Коррідона, а тоді підійшов до Жанни та став обіч неї.

— Ну, які тут у вас двох успіхи? — запитав він і підбадьорливо усміхнувся. Він нагадав Коррідонові представника благочинної організації, який намагається докласти усіх можливих зусиль, аби концерт, влаштований для ув'язнених, був якомога захопливішим. — Ми накопали про вас чимало інформації, чи не так? — Його рука легко лягла на спинку стільця, на якому сиділа Жанна.

— Якщо маєте достатньо часу, який вам не шкода згаяти, то можете накопати так само багато інформації про будь-яку іншу особу, — різко відказав Коррідон. Він ковзнув рукою до кишені. Ян миттєво націлив на нього дуло маузера.

— Будь ласка, витягніть вашу руку, і то дуже повільно, — сказав він тихим, але загрозливим голосом.

— Усе гаразд, — швидко сказав Ренлі. — Він не завдаватиме клопоту. Прибери пістолета.

— Оце правильно. Я взагалі ніколи не завдаю клопоту, — сказав Коррідон, видобув із кишені свої цигарки та засміявся.

— Я пістолета не приберу, — сказав Ян до Ренлі. — Я йому не вірю. Ти, може, йому й довіряєш, але я — ні.

— Є ще одна річ, про яку ми хочемо запитати, перш ніж розповісти вам про суть справи, — сказала Жанна, анітрохи не приділяючи уваги тому, що казав Ян.

— Кажу вам, я йому не вірю... — почав Ян, аж раптом Жанна закричала на нього:

— Тихо будь! Я розмовлятиму! Тихо будь!

— От тобі й на! Та тобі, грубасику, навіть слівце вставити не дають, — сказав Коррідон.

— Я маю поставити вам іще одне запитання, — сказала Жанна, знов обертаючись до Коррідона. Її чорні очі яскраво зблискували.

— Гаразд; і що то за питання?

Вона повагалася, а тоді озирнулася через плече на Ренлі.

— Запитай його ти, — сказала вона, махнувши рукою в бік Коррідона.

— О, авжеж, — озвався Ренлі. — Отже, чи не заперечуватимете ви проти того, щоби показати нам свої груди та спину? Ви ж здогадуєтеся, навіщо це, чи не так? Розумієте, річ утому, що ми не цілком упевнені, що ви — насправді Коррідон. Ми розвідали про вас усе, що лише могли. Ми зібрали докладну інформацію, ціле досьє, однак у ньому бракує вашої світлини. Проте нам відомо про шрами на ваших грудях і спині, тож ми маємо переконатися, що ви і є Коррідон.

Коррідон, який досі сидів, закинувши ногу на ногу, випростався у фотелі та зробив рух, аби підвестися. В його очах застиг холодний погляд, а губи стиснулися у розлючену лінію.

— Сидіть на місці, — сказав Ян, погрожуючи йому пістолетом. — Якщо поворухнетеся, я стрілятиму. Я дуже вправний стрілець. Можу відстрілити вам пальця. Саме це я й зроблю у разі потреби.

Коррідон знову вмостився у фотелі.

— Я не збираюся виставляти себе на огляд перед будь-ким, — сказав він. Йому кортіло вдарити Яна. — Ви, усі троє, можете забиратися під три чорти.

На мить запала здивована пауза, а тоді Ян, зсутулившись, зробив крок уперед. Але рука Ренлі перехопила зап'ясток поляка.

— Припини це! — крикнув він. — Ми робимо усе геть неправильно. Йди до Крю та наглядай за ним. Ну ж бо, забирайся звідси!

Ян висмикнув руку.

— Ми марнуємо свій час, — збуджено гаркнув він. — Залиште його мені. — Зараз у його голосі бриніли різкі злостиві нотки. — Він сидить отут і насміхається з нас. Залиште мене з ним на три хвилини — і йому буде непереливки.

— Дурню! — закричала Жанна, зриваючись на ноги. — Ти? Та невже ж ти думаєш, що змусиш його говорити? Після усього, що з ним зробили гестапівці? І хто, ти? — вона презирливо скривила губи.