Джеймс Чейз - Покладіть її серед лілій

І — до Морін:

— Ти також присядь!

Я всівся, але вона — ні. Продовжувала стояти нерухомо, пильно вдивляючись у Віллета та покусуючи гострими зубками свій палець.

— Сядь! — гаркнув він, наставляючи зброю на неї. — Ти така ж ненормальна, як твоя матуся. Тебе також не завадило би тримати під замком.

Тоді вона посміхнулася і побрела до крісла, де раніше лежала її сумочка. Всілася, закинувши ногу на ногу та продовжуючи покусувати палець.

Віллет зупинився перед холодним каміном. Він тримав «пушку» на рівні пояса — тримаючи під прицілом одночасно і мене, і Морін. На його обличчі застиг похмурий, стурбований вираз, а очі перебігали з Морін на мене.

— То де Дженет? — запитав він.

Морін промовчала, а я показав пальцем на двері.

— Вона каже, що Дженет там.

— З нею усе в порядку?

— Так, наскільки я знаю.

Віллет зітхнув з полегшенням, однак зброю не опустив.

— Ви ж усвідомлюєте, що з цього всього ми можемо витягти купу грошей, якщо ви доручите справу мені? — сказав він. — Ми все ще спроможні узяти ситуацію під свій контроль. Я зробив помилку, давши Морін забагато свободи. Не усвідомлював, що вона настільки небезпечна. Знав, що вона неврівноважена, бо такою ж була її мати. Але гадав, що вони обидві сумирні. Я би почав діяти раніше, якби не Шеррілл. Тепер, коли він мертвий, усе спростилося. Зараз єдина перешкода — це ви. Чи достатньо вам буде п’ятдесяти тисяч за мовчання?

Я звів брови.

— Вона щойно пропонувала мені мільйон.

Він зробив нетерплячий жест.

— Послухайте: це ділова пропозиція. Не марнуймо часу. В неї нема мільйона. І вона б не дала вам ані копійки, навіть якщо б у неї були гроші. Морін не уповноважена отримати гроші за страховку «Дрім шіп». На це уповноважений я.

— А що буде з нею? — запитав я, поглянувши на Морін, котра дивилася на мене порожнім поглядом пустісіньких очей.

— Я поміщу її в клініку. У Морін нема вибору — або туди, або в руки поліції за звинуваченням у вбивстві, — швидко й лагідно проказав Віллет. — Усе це можна облаштувати по-тихому. Дженет навряд чи захоче зчиняти галас. Я переконаю її зробити так, як скажу. Вона отримає гроші від опікунської ради. А ми з вами — страховку за «Дрім шіп».

— Дозвольте мені уточнити, — мовив я. — То цей маленький план виношували від самого початку ви?

— Нема потреби вдаватись у подробиці, — коротко відповів він.

— Так, це була його ідея, — несподівано втрутилася Морін. — Цілковито його. Він шахраював із грошима фонду, а Дженет це виявила. І саме він переконав мою матір запроторити Дженет у психушку. Якби не Дуґлас, він би й мене там ув’язнив.

— Замовкни! — гаркнув Віллет, і голос його посуворішав.

— Я давно здогадувався про це, — сказав я. — Хтось із опікунів мусив бути в цьому замішаний. Я почав над цим замислюватися, коли ви не забажали повідомити про справу іншим опікунам. А коли Дженет викрали з помешкання моєї секретарки, я був уже впевнений у цьому. Ніхто, крім мене, Поли і вас не знав, де Дженет.

— Яке це має значення? — нетерпляче озвався він. — Якби не Шеррілл та ця божевільна, усе б спрацювало. Але ви не зможете звинуватити мене в убивстві. Коли вони затіяли усю цю гру, я вже знав, як зупинити Морін. А її можна зупинити. То ви зі мною? Страховку я розподілю у співвідношенні п’ятдесят на п’ятдесят.

— А якщо я не погоджуся?

— Я готовий утекти, — сказав він. — Не хочу втікати, але змушений буду це зробити. Однак мені треба буде затримати вас обох, поки не отримаю гроші за страховкою. Це буде нелегко, проте цілком можливо. Але якщо ви не дурень, то пристанете на мої умови.

Я глянув на Морін.

— А що ви на це скажете?

— Їй нічого сказати, — нетерпляче озвався Віллет. — Вона піде або в божевільню, або у в’язницю. Морін надто небезпечна, щоб залишатися на свободі.

Я проігнорував його слова і знову запитав:

— То що ви на це скажете?

Морін укотре посміхнулась, але це була жорстка посмішка.

— Нічого; однак я маю намір дещо зробити.

Напевно, десь за спинкою крісла в неї була прихована зброя, бо постріл пролунав, наче грім з ясного неба. Спалахнуло звідкілясь із-під крісла.

Віллет випустив револьвер і, схопившись за груди, зробив кілька непевних кроків. Я бачив, як він опускається на коліна, й кинувся напереріз Морін, намагаючись швидко подолати ту невелику відстань, що відділяла нас. Перехопив її руку з пістолетом, націленим на мене. Пістолет вистрілив, подряпавши мені шию. Ми з Морін упали на підлогу. Я вибив їй з руки зброю, дав ляпаса та скочив на ноги.