Джеймс Чейз - Покладіть її серед лілій

— Стверджувати це дуже небезпечно. Хіба Зальцер не дипломований лікар?

— Ні. То хто отримав гроші за страховкою?

— Вони дісталися Дженет, а після її смерті — Морін.

— Тож Морін нині має півтора мільйона готівкою, чи не так?

— Достеменно. Я намагався переконати Дженет, щоб кудись уклала ці гроші, але вона воліла тримати їх у банку. Так само готівкою вони перейшли до Морін.

— І що з ними сталося? Вони все ще у банку?

— Наскільки мені відомо, так — але я не маю доступу до її рахунків.

— А ви могли б його отримати?

Якусь мить він пильно вдивлявся у мене.

— Так. Але не впевнений, що це мені справді потрібно.

— Було б непогано дізнатися, скільки там ще залишилося.

І я кивнув на лист Дженет, котрий усе ще лежав на столі.

— Тут пахне шантажем. Якщо Франклін Лессвейз, коронер, і Брендон розділили гроші навпіл між собою, то їх там не так уже й багато. Був би радий, якби вам вдалося це з’ясувати.

— Гаразд. Побачу, що зможу для вас зробити.

Віллет замислено почухав підборіддя.

— Гадаю, що мені вдасться порушити справу проти Зальцера — якщо те, що ви кажете, правда. Він справді не мав права підписувати те свідоцтво, але поки що я не готовий відкрито це стверджувати. Наразі нема причин сумніватися, що то був нещасний випадок, і страхову компанію цілком влаштовують надані документи.

— Її і справді все влаштовує. Позаяк Брендон та коронер подали таке свідоцтво, як треба, то мені здається, що саме Зальцер фінансує і Лессвейза, і Брендона. Що вам відомо про Лессвейза?

Віллет скривився.

— О, його цілком можна підкупити. У нього препогана репутація.

— Ви добре знали Дженет Кросбі?

Він хитнув головою.

— Я бачив її двічі чи тричі — не більше.

— Чи справила вона на вас враження людини, котра потерпає від серцевої недуги?

— Це мені ні про що не говорить. Багато людей страждає від хвороб серця, але це не завжди видно.

— Але такі люди навряд чи грають у теніс за два дні до смерті, як це робила Дженет Кросбі.

Я бачив, що він починає непокоїтися.

— На що ви натякаєте?

— Ні на що — просто констатую факт. Мене не влаштовує висновок, що вона померла через хворе серце.

Поки він пильно дивився на мене, у кімнаті зависла така щільна тиша, що в ній можна було б потопити бойовий корабель.

— То ви стверджуєте... — почав, було, він, однак зненацька урвав фразу.

— Поки що ні, — уточнив я. — Але не слід цілком ігнорувати таке припущення.

Я бачив, що все це йому дуже не подобається.

— Облишмо це на мить, — продовжив я. — Поговорімо про Морін Кросбі. Судячи з теперішнього вигляду будинку і з того, що мені розповіла сестра Гарні, цілком імовірно, що Морін не живе в будинку. І якщо її там нема — то де ж вона?

— Саме так, — погодився Віллет. — Де вона?

— Чи ж не в санаторії Зальцера? Чи не спадає вам на думку, що вона може бути його бранкою?

Він різко випростався в кріслі.

— А чи не надто ви даєте волю своїй уяві? Лише минулого тижня я отримав од неї лист!

— Це нічого не доводить. І що вона пише?

— Я просив її підписати кілька паперів. Вона повернула їх з підписом та долучила лист подяки за клопоти.

— Лист надійшов із «Крествейз»?

— У ньому була вказана адреса «Крествейз».

— І це не спростовує мої припущення про те, що вона може бути бранкою, еге ж? Я не стверджую, що це справді так, але таку ймовірність не слід відкидати.

— Ми можемо це негайно з’ясувати, — швидко сказав він. — Я напишу їй і попрошу приїхати. Завжди можу знайти якийсь привід для такої зустрічі.

— А це чудова ідея! Ви повідомите мені про результат? Було б непогано простежити, куди вона поїде після зустрічі з вами...

— Я повідомлю вам про час зустрічі.

Я підвівся.

— Гадаю, це все на сьогодні. То ви не забудете перевірити її банківський рахунок?

— Подумаю, як це зробити. Не кваптеся з розслідуванням, Меллою. Не хочу якихось ускладнень. Ви мене розумієте?

— Я подбаю про це.

— Які ваші подальші кроки?

— Спробую знайти сестру Гарні. Мені сподобалася ця дівчина. Розшукаю її, якщо вона ще жива.

Коли я його полишав, обличчя його більше не нагадувало маску. Він виглядав як вельми стривожений адвокат середнього віку. Принаймні це доводило, що він — жива людина.

Черговий сержант сказав, що Міффлін вільний і я можу піднятися до нього. Він глянув на мене з надією, бо очікував, що я повідомлю йому ім’я завтрашнього переможця кінних перегонів, але голова у мене була забита іншим.