Джеймс Чейз - Реквієм блондинкам

Я стенув плечима.

— Не знаю, але зараз щось замовлю. Тепер, коли ви мені про це нагадали, я й сам би чимось підкріпився. То як щодо сандвічів з куркою та гарбузового пирога?

— Поменше говоріть — швидше замовляйте! — сказала вона, нетерпляче всідаючись на ліжку. — Я страшенно голодна!

Я підняв слухавку і замовив вечерю в ресторані. Не встиг покласти слухавку, як у двері постукали.

— Хто там? — обережно запитав я.

— Це я! — пролунав голос Реґа. — Впустіть мене!

Я підійшов до дверей і відчинив їх. У Реґа був якийсь очманілий вигляд, а на обличчі — стривожений вираз.

— Що сталося? — запитав я, з цікавістю до нього придивляючись.

Він саркастично розсміявся.

— Сталося? — повторив він. — Друже, а ви наче не знаєте? Гарненький же жарт ви зіграли зі мною!

— Який жарт? — перепитав я, нахмурившись. — Ось тримайте: випийте! Бачу, що це вам вкрай потрібно!

Він схопив склянку і залпом випив.

— Хіба ж я не казав вам, що це безглузда ідея — викрадати Едну? — вимогливо спитав він, перевівши подих. — То зараз ви зі мною погодитеся. Тут заварилося справжнє пекло!

— Але ж ви все зробили, як я вам звелів? — промовив я, пильно вдивляючись в нього. — То що тепер не так?

Він провів рукою по розкуйовдженому волоссю.

— Не так?? Це ви ще м’яко висловилися!! Послухайте-но — ця дамочка така налякана, що боїться навіть сама себе. Вона бігала кімнатою, мов обпечена. Ніколи ще не бачив нічого подібного. Як на мене, то краще мати справу із тигром з наривом у вусі, ніж з тією навіженою!

Я тупо глянув на Одрі і стенув плечима.

— Не розумію, про що ви говорите! — зауважив я щиро. — Чого вона так казилася?

Він благально зирнув на Одрі.

— Ви чуєте його? — перепитав він. — Послухайте, можливо, ви не знаєте, що він зробив? То я вам розповім. Отож, він вдирається у дім одного з найвідоміших політиків Кренвіля, дає ляпаса подрузі боса, вивозить її напівголу з будинку і навішує її мені. І що роблю я? Ні, ви тільки послухайте! Я — йолоп номер один! Я заковтую наживку, яку цей тип підкидає мені, і везу дамочку в готель, вкладаю її у ліжко, прикриваю ковдрою і затикаю їй рот, аби вона не волала на весь готель. І ось тоді цей тип каже:

— Відпустіть її!

Я намагаюсь їй це розтовкмачити, однак дамочка зчиняє такий лемент, наче це цілий рій шершнів. Бачу, що вона мене розтерзає, щойно я її розв’яжу, тож прошу адміністратора готелю розшнурувати її, коли я піду. І цей дурень ще допитується, в чому річ!

Одрі захихотіла.

— Як ви до такого додумалися? — запитала вона мене.

— Я змушений був це зробити. Една — донька Старкі. Це був єдиний спосіб змусити Старкі вислухати мене. То що тут такого? Една Вілсон зовсім мене не лякає.

— Ваші останні слова — вершина нахабства! — з гіркотою зауважив Реґ. — Але я ще не скінчив. Вона вчинила скандал Вулфові і підняла на ноги всіх копів. Отож, друже, поліція розшукує вас у справі про викрадення. І, смію вас запевнити, мене вони притягнуть за це також!

— Шукають мене? — перепитав я. — Що ви хочете цим сказати?

— Вулф висунув проти вас обвинувачення у викраденні, — терпляче роз’яснив мені Реґ. — А Мейсі лише радий цьому. Саме зараз вони вас і розшукують.

В цю мить задзвонив телефон. Я схопив слухавку. На лінії був Летімер.

— Що сталося? — спитав я різко.

— Старкі вбито. Джефф його застрелив, — повідав він мені. — А поліцейські застрелили Джеффа при спробі втекти.

Я полегшено зітхнув.

— Чудово, — сказав я. — Це — найкраща новина, яку я почув останнім часом.

— Радий за вас, — відгукнувся Летімер. — Але вам нема чого особливо радіти. Що ви втнули? Мейсі щойно підписав ордер на ваш арешт.

— Справді? — несподівано розлютився я. — Ну, це ми ще побачимо. Якщо ці нікчеми думають, що зможуть мене залякати... — і я жбурнув слухавку та повернувся обличчям до тих двох, котрі з інтересом дослухалися до розмови.

— Будьте тут, — зронив я. — А я йду до Мейсі!

— Зачекайте-но, — швидко озвався Реґ. — Ви не можете піти до нього просто зараз! Копи прочісують усе, шукаючи вас!

— Тоді йду до Вулфа! — розгнівано вибухнув я. — І жоден кренвільський коп мене не зупинить!

Я вийшов із номера, грюкнувши дверима.

Коли дістався будинку Вулфа, звідти саме від’їхало поліцейське авто.

Я трохи зачекав, щоб воно остаточно зникло з очей, і тоді знову проминув галявину перед домом і натиснув на дверний дзвінок.

Хоча була вже перша година ночі, будинок стояв яскраво освітлений, і двері розчахнулися майже миттєво.