Джеймс Чейз - Реквієм блондинкам

Я буркнув щось у відповідь.

— А що робити з нею? — і я кивнув на двері.

— Вона тут не залишиться, — впевнено сказав Фіппс. — Я хотів би бачити на її місці когось, подібного до Джинджер Роджерс [2] Джинджер Роджерс (англ. Ginger Rogers, народжена Вірджинія Катерина МакМат (англ. Virginia Katherine McMath), 1911-1995) — американська кіноактриса, танцівниця і співачка. чи Рити Гейворт [3] Рита Гейворт (англ. Rita Hayworth), справжнє ім’я — Маргарита Кармен Кансіно (1918-1987) — американська акторка й танцюристка, секс-символ 1940-х років. — Він перебрав в голові ще кілька імен знаменитостей і додав:

— Бетті Ґреббл [4] Елізабет Рут «Бетті» Грейбл (англ. Elizabeth Ruth «Betty» Grable; (1916-1973) — американська актриса, танцівниця і співачка. також підійшла б, але не думаю, що вона погодиться.

Я сказав, що будь-яка з них малоймовірна.

Він підтакнув, зітхаючи.

— Якщо Вулф заволодіє газетою, ми підірвемо це місто, — сказав я. — Переслідуватимемо Еслінгера та Старкі доти, доки не прицвяхуємо їх. Як вам таке?

Він захвилювався.

— Одного разу я вже присвятив передовицю Старкі. Діксон мало не зазнав нападу. Стаття так і не була надрукована. Гадаю, що Старкі і Мейсі — гідна парочка.

— Боюся, це їм не сподобається.

Він запустив замазані чорнилом руки в свою густу шевелюру.

— А що вони можуть вдіяти? Нам не слід їх боятися.

Він пильно на мене глянув і запитав:

— Чи таки слід?

— Вони вбили Діксона, — м’яко зауважив я.

Його великі карі очі широко розплющилися.

— У старого було спрацьоване серце, — сказав він. — Принаймні, так сказав лікар.

— Але ж ви не вірите всьому, що кажуть, чи не так?

Він відкинувся на спинку крісла, поклавши руки на стіл. Я помітив, що манжети його сорочки добряче потріпані.

— Ви не жартуєте?

— Хтось накинув мотузку на шию Діксона і забув її зняти. Його холоднокровно задушили, але Мейсі видає це за серцевий напад. Не знаю чому, але саме так воно й є.

Хлопчина глибоко зітхнув. Обличчя його зблідло, але вогник в очах не загас.

— Ви хочете сказати, що мене можуть вбити?

— А також мене і Вулфа. — Я дав йому ще одну сигарету.

Він обміркував почуте.

— Якщо ви можете цим займатися, то й я зможу, — нарешті озвався він.

Я підвівся.

— Чудово. Щойно Вулф повідомить мені, що купив газету, я негайно з вами зв’яжуся. А поки що будьте на місці і нікому нічого не кажіть. Особливо про Діксона.

Він провів мене до дверей.

— Ви справді думаєте, що Вулф дозволить мені...?

— Я його вмовлю, — пообіцяв я, а потім додав:

— Чи не підкажете, де я можу знайти Одрі Шерідан?

— В неї контора на Сінклер-стріт. Не пам’ятаю номер будинку, але це така велика будівля з підсвіченими театральними афішами на фасаді. Ви її не проминете.

— А де вона мешкає?

— На Лорел-стріт. Це багатоквартирний будинок. Він розташований на півдорозі до її контори — справа. Там ще є сад на даху, — і він зітхнув. — Сам би не відмовився там жити.

— Можливо, колись так і буде, — сказав я. — А поки що — до зустрічі!

— До зустрічі, — відповів він, а я вийшов у приймальню. Потім, згадавши дещо, повернувся.

— Чи говорить вам про щось ім’я Едни Вілсон?

Фіппс наморщив лоба.

— Щось знайоме, — потім швидко поглянув на мене. — А в чому річ? Це ж секретарка Вулфа, хіба ні?

Я кивнув.

— А з ким вона ще зустрічається?

— Ви це серйозно? Я гадав, що вона надто «домашня», щоб іще будь з ким зустрічатися.

— Вулф так не вважає.

— В його віці вибирати не доводиться.

— То в неї нікого більше немає?

— Ще є Блеклі. Я якось її з ним бачив, але він нічим не кращий за Вулфа. Старий, лисий, зморшкуватий і таке інше.

— А хто такий Блеклі?

— Прокурор округу. Він нічого собою не представляє. Ви ж не думаєте, що в цьому щось є, чи не так?

Я напружено розмірковував.

— В цьому? Що ви маєте на увазі?

Він стенув плечима.

— Ви постійно говорите якимись загадками. Хто для вас Една Віл сон?

— Послухайте-но, синку! — промовив я, поплескавши його по плечу. — В цій справі все — суцільна загадка!

Вийшовши на вулицю, я взяв таксі і звелів водієві відвезти мене на Лорел-стріт. Уже за дванадцять хвилин ми були там, і я сказав таксистові, щоб висадив мене за рогом, не доїжджаючи до будинку. Я знайшов будинок із садом на даху просто у центрі вулиці — по правий її бік. Це було прекрасне місце, і я подумки погодився із Фіппсом, що було б таки непогано тут пожити.

Зайшов у вестибюль і підійшов до консьєржки.

— Я до містера Селбі.