Джеймс Чейз - Стерв'ятник - птах терплячий

Феннел був настільки виснажений, що спав як убитий, тому не рухався й не видавав жодного звуку. За півгодини гієна переконалася, що можна цілком безпечно напасти і втекти.

Припавши на задні лапи, тварина підскочила й ударила.

Феннела розбудив настільки сильний біль, що він закричав, розплющуючи очі. Чоловік припіднявся, але біль у ногах поглинув усю його силу, тож Лью просто впав на спину, стискаючи кулаками голову, бо нестерпний біль зводив з розуму. Опустивши очі, він із жахом побачив, що від його правої литки залишилося тільки місиво з крові й розтрощеної кістки. Він навіть міг розгледіти білизну великоберцевої кістки там, де було вирвано плоть із литки.

Хлипаючи й стогнучи, він гарячково роззирнувся і за десять метрів од себе побачив скривавлену морду гієни, яка жувала шматок його тіла.

Кров лилася із жахливої рани, і Феннел збагнув: якщо просто зараз ніхто не допоможе, він за кілька хвилин помре. Його вже охопила слабкість. Зібравши рештки сил, він якомога гучніше закричав:

— Допоможіть!

Його крик віддався луною в джунглях. Вражена гієна зникла у чагарниках і завила моторошним сміхом.

Феннел спробував закричати ще раз, але спромігся лише на слабке кумкання, котре не вийшло за межі галявини. Він мав ось-ось знепритомніти від болісної агонії. Кров, що лилася з його рани, привабила рій мух, які жваво дзижчали біля калюжі, що швидко розтікалася.

Лью був надто слабким, аби щось вдіяти: він тільки лежав, здригався і стогнав від болю. Він бачив, як угорі, на тлі сірих хмар, колували стерв’ятники. Вони спустилися на найближче дерево і зацікавлено розглядали нову жертву.

Феннел не бачив гієни, що повзла до нього на пузі. Помітив її лише тоді, коли відчув стрімкий рух й унюхав сморід гниття, — тварина кинулася на нього. Лью пронизав пекельний біль: потужні зуби й щелепи прогризли верх шортів і вийняли з нього нутрощі.

Статурний зулус Нґомейн колись працював у Каленберґовому маєтку, але через надмірний інтерес до жінок його звільнили.

До звільнення Нґомейн був одним із сорока вартових, що патрулюють джунглі й вистежуючи небажаних відвідувачів та браконьєрів. Він знав ці джунглі як свої п’ять пальців. Нґомейн узявся міркувати, чим зароблятиме на життя тепер. Він знав, що в Каленберґовому маєтку багато крокодилів, і чудово орієнтувався, де їх шукати. Оскільки інші вартові співчували йому через звільнення, було б непогано й досить прибутково час від часу вбивати кількох рептилій і продавати їхні шкури білому власникові крамниці в Мейнвіллі, який ніколи не ставив запитань і добре платив.

Нґомейн безшумно крокував стежиною крізь джунглі, щойно зайшовши через південний вихід, і рухався до річки, коли почув божевільний крик Феннела про допомогу. Він спинився, стиснув стару гвинтівку, з тривогою зиркаючи на південь. Тоді цікавість переважила обережність, зулус пірнув у джунглі й за кілька секунд знайшов те, що залишилося від Феннела.

Ґеррі повільно рухався вздовж берега річки, щоразу, коли випадала можливість, ховаючись у тіні й видивляючись на землі змій і принишклих крокодилів.

Він вирішив, що намагатися дійти до виходу через джунглі без компаса — погана ідея. Пілот пригадав карту рельєфу, що висіла в кабінеті Каленберґа. Минувши межі маєтку, річка кілометрів за двадцять протікає через містечко. І хоча йому доведеться здолати вдвічі довший шлях, ніж якби він рушив навпростець на південь, але так він знав: якщо зможе йти, точно не зіб’ється з дороги. А коли ще й пощастить, то йому не трапиться жодне болото й не доведеться здійснювати виснажливі обходи.

З іншого боку, тут крокодилам зручніше нападати на нього, а якщо зулуси зайдуть так далеко вздовж річки, то вони миттєво помітять його. Але зваживши всі за і проти, молодик зрештою обрав шлях уздовж річки.

Він почувався втомленим і засмученим. Віддавши тіло Ґеї річці, він стояв і дивився, як красуня відпливає у темряву. Він ненавидів те, що робив, але жодного інструмента, щоб викопати могилу, не мав. Провівши жінку в останню дорогу, пілот пірнув у джунглі й ліг. Спалося погано — постійно снилася Ґея, — тому вже о п’ятій ранку молодик рушив далі.

Ґеррі йшов уже дві години — не надто швидко, але впевнено, зберігаючи сили. Страшенно хотілось їсти й мучила спрага. Вряди-годи Ґеррі зволожував губи брудною річковою водою, але пити її не наважувався. У нього в рюкзаку лежало чотири пачки цигарок, тож він постійно палив, аби притлумити голод і тримати комарів на віддалі.