— Ти поранений, — прохрипіла вона.
— Усе гаразд, — Ґеррі стиснув її гарячу руку. — Не переймайся цим.
— Він забрав компас і перстень.
— Знаю. Розслабся і ні за що не хвилюйся.
Несподіваний тріск гілок над головами заскочив їх зненацька і привернув увагу. Один зі стерв’ятників спустився з вищої гілки на нижчу й витягнув миршаву шию, щоби подивитися на людей.
Звівшись на ноги, Ґеррі підняв скривавлений камінь і швиргонув його у птаха. Камінь просвистів біля стерв’ятника. Гучно змахнувши крилами, той відлетів у шелесті листя.
— Він знає, що я помираю, — слабким голосом мовила Ґея. — Ґеррі! Мені так страшно.
— Ти не помираєш! Просто тебе вкусила якась комаха. За день чи два все буде гаразд.
Вона поглянула на нього, і серце пілота стиснулося від страху й безнадії в її очах.
— Ти нічим не можеш мені допомогти, — сказала вона. — Облиш мене. Ти мусиш дбати про себе, Ґеррі. Мені лишилося недовго. Я не знаю, що це, але здається, ніби щось заполонює мене, вбиваючи по шматочках. У мене холоднючі ноги, а решта тіла — горить.
Ґеррі помацав її босі ноги. Ті справді були крижаними.
— Звісно ж, я не покину тебе. Хочеш пити?
— Ні. Я не відчуваю горла, — вона заплющила очі й здригнулася. — Ти мусиш іти, Ґеррі. Якщо вони спіймають тебе...
Молодик збагнув, що Ґея і справді вмирає. Його не лякала перспектива продиратися крізь джунглі разом із нею, однак від думки, що доведеться робити це самотужки, пілота охопила паніка.
— Ти віриш у Бога? — запитала Ґея.
— Вряди-годи, — замислено відповів він.
— Здається, саме зараз нам обом слід починати вірити, чи не так?
— З тобою усе буде гаразд.
— То як щодо Бога?
— Певно, так.
Дерево над ними заворушилося — стерв’ятники знову повернулися.
Вона схопила його за руку.
— Ти говориш правду, що залишишся зі мною?
— Так, люба. Залишуся.
— Дякую, Ґеррі, ти милий. Я не затримаю тебе надовго, — вона поглянула на стерв’ятників, які не зводили з неї поглядів. — Пообіцяй мені дещо.
— Будь-що.
— Ти не зможеш поховати мене. Ну, не копатимеш же землі голіруч, любий. Будь ласка, поклади мене в річку. Мені байдуже до крокодилів, але стерв’ятники...
— До цього не дійде. Відпочивай поки. До завтра одужаєш.
— Пообіцяй, Ґеррі.
— Гаразд, обіцяю, але...
Вона перебила його.
— Ти мав слушність, коли радив мені так не прив’язуватись до грошей. Якби гроші не означали для мене настільки багато, я б не опинилася тут. Ґеррі, ти маєш клаптик паперу і ручку? Я хочу написати заповіт.
— Слухай, Ґеє, годі цих похмурих думок.
Вона безсило заплакала.
— Ґеррі... будь ласка... Ти не уявляєш, скільки зусиль я докладаю, аби говорити. Усе всередині болить. Будь ласка, дозволь мені написати заповіт.
Покопирсавшись у рюкзаку, молодик дістав блокнот і кулькову ручку.
— Я мушу зробити це сама, — наполягала вона. — Керівник швейцарського банку знає мій почерк. Підніми мене, Ґеррі.
Коли пілот підняв Ґею і підтримав її, жінка застогнала від болю. Їй знадобилося чимало часу, аби написати лист, але зрештою вона впоралася.
— Ґеррі, любий, усе, що я маю, я заповідаю тобі. На моєму рахунку в Берні понад 100 000 доларів у цінних паперах. Поїдь і зустрінься з доктором Кірстом. Він там керує. Розкажи йому про те, що трапилося... Розкажи про все, а особливо — про музей Каленберґа. Кірст придумає, що зробити, не вплутуючи тебе. Віддай йому заповіт — і він усе для тебе зробить.
— Гаразд... Ти одужаєш, Ґеє. А зараз відпочивай, — Ґеррі поцілував її.
Три години по тому, як сонце — розпечена червона куля в небі — зникло за деревами, Ґея відійшла у засвіти. Через смертоносну подряпину, яку жінка навіть не помітила, перстень Борджіа забрав ще одну жертву.
Останні дві години Феннел рухався дуже швидко. Час від часу йому доводилося йти в обхід, щоб оминути болота, а на це марнувались і час, й енергія. Якось він по коліна зав’яз у мокрій, смердючій багнюці, коли ґрунт просів у нього під ногами. Злочинець відчайдушно боровся, щоби звільнитися, але боротьба з болотом виснажила його.
Тиша у джунглях, самотність і спека докучали йому, однак він заспокоював себе, що вихід з маєтку — недалеко, і тоді всі його проблеми залишаться позаду.
Лью уявляв собі мить слави, коли він зайде до кабінету Шаліка і скаже йому, що здобув перстень. Якщо Шалік сподівається отримати перстень за дев’ять тисяч доларів, то буде дуже здивований. Феннел уже вирішив: він не віддасть персня, якщо Шалік не заплатить йому також гонорару інших трьох... Разом — тридцять шість тисяч доларів. Якщо пощастить, за чотири чи п’ять днів Феннел повернеться до Лондона. Забере гроші й негайно вирушить до Ніцци. Після такого пограбування канікули йому не завадять. А як втомиться від Ніцци, то найме яхту, знайде собі якусь дівку й плаватиме Середземним морем, заходячи в затоки, щоб поїсти й розважитись. Ідеальні канікули, й далеко від Мороні.
Читать дальше