Джеймс Чейз - Дванадцять китайців і жінка

— У переліку є, звісно ж, й інші особи, — уточнив Хосскісс, — але Тейлер видається найімовірнішим власником.

— Не треба про тих інших — цього цілком достатньо. Послухайте, Хосскіссе, якщо я подам вам Карлоса та його банду на тарілочці, зробите дещо для мене?

Хосскісс одразу ж погодився.

— Хочу, аби ви розкопали все, що зможете, на Тейлера, — продовжив Феннер. — А ще хочу знати все про ту дамочку, Глорію Лідлер, та її сестру, Мерієн Дейлі. Ще є такий собі Нулен — про нього теж. Можливо, вам вдасться дізнатися щось і про того хлопця, Лідлера — чоловіка Глорії. А тоді, коли ви знатимете це все, гляньте, що у вас є на Керлі Роббінс, котра працює у ритуальному салоні Найтінґейла. Мені треба встановити, звідки її знає Тейлор.

— Ей! — вигукнув Хосскісс. — Та це ж чималий шмат роботи! Щоби розкопати усе це, потрібні грошенята!

Феннер хмикнув:

— То яка, в біса, користь од вашої організації, якщо ви не можете впоратися з такими дрібницями! Роздобудьте для мене все це — і я передам вам Карлоса та, можливо, ще й пожертвую кілька сотень баксів на ваш в'язальний гурток, чи що там у вас є.

Хосскісс погодився:

— Гаразд. Я сам цим займуся, але потрібен час.

— Звісно ж! Бо мені треба знати все — чи не від народження. Потрібна уся інформація, а не якісь її уривки.

— А тепер повернімося до історії з нашим катером... — збуджено почав Хосскісс, але Феннер повісив слухавку. Вийшовши з будки, витер руки носовичком і попрямував до Дюваль-стріт. Ідучи, напружено розмірковував. Отже, власником «седана» є Тейлер. Це навело Феннера на цікаву думку. В усій цій історії було щось фальшиве. Глорія Лідлер вела явно подвійну гру. Чи пов'язана вона якось із Карлосом? Феннер спіймав її на одній брехні, то чому б їй не вдатися до іншої? Казала ж Мерієн: «І що в неї може бути спільного з дванацятьма китайцями?»

Якщо Глорія нічого їй про них не розповідала, то звідки це стало відомо Мерієн? І якщо не Глорія написала того листа — а Феннер був упевнений, що таки не вона — то хто ж автор? Вочевидь, записка була спеціально для нього — аби спонукати його до подальших дій. Звідси випливало, що автор конче потребував, щоб Феннер записку таки знайшов. Почерк — жіночий. Поки що у справі замішана ще лише одна жінка — Керлі. Чи не вона написала записку? Чи, може, — і ця думка так ошелешила Феннера, що він зненацька зупинився посеред вулиці — Мерієн написала її сама?

На нього відразу ж наскочив якийсь гладкий добродій, обійшов його стороною і пішов собі, з цікавістю озираючись. А Феннер подався до Найтінґейла.

Щойно відчинив двері салону, як пролунав знайомий дзвінок. Із-за портьєри раптово випірнув Карлос. Його супроводжував ледь уловимий, але нудотний запах марихуани, а очі-крижинки застигли на блідому обличчі.

Від несподіванки Феннер здригнувся.

— Що, вибираєш собі ящик? — приязно спитав він.

Карлос огризнувся:

— А тобі чого тут треба?

— Та я просто заглянув, щоби трохи поговорити з Найтінґейлом, — відповів байдуже. — Приємний чоловік, якщо зійтися з ним ближче. Щось я раніше тебе тут не бачив. Зваблюєш Керлі?

Карлос обперся об конторку.

Атмосфера ставала напруженою.

— Міллер розповідав, що ти добряче віддубасив його на баркасі, — кинув Карлос. — Не люблю бійок серед своїх...

Феннер звів брови.

— Не любиш? Ой, як погано! Але щоразу, коли Міллер при мені чіплятиметься до дами попри її волю — я його лупитиму.

Карлос зиркнув на нього.

— Рейджер також не надто високої думки про твою роботу, — додав він.

Феннер хитнув головою:

— Яка прикрість! Але я зовсім не здивований — ми з Рейджером не дуже добре ладимо.

— Але, зв'язавши все докупи, вважаю, буде краще, якщо ти якийсь час не працюватимеш на мене, — говорячи це, Карлос уважно вивчав свої доглянуті нігті.

Феннер підійшов до нього ближче.

— Добре, — погодився він. — Це мене цілком влаштовує.

Карлос скривив губи — що мало означати посмішку.

— А може, ящик доведеться вибирати саме тобі. Приємно знати, що після смерті твої побажання будуть враховані.

Феннер підійшов до нього впритул.

— Натякаєш на якийсь нещасний випадок? Аварія чи ще щось?

Карлос здвигнув плечима.

— Тепер ти знаєш уже забагато, — зауважив. — Хоча твоя інформація навряд чи допоможе копам. Мій офіс уже не там, та й тобі не відомо, де стоять мої човни і куди ми висаджуємо чинків. Чи, може, хочеш дізнатися?

Феннер кинув:

— Навіть і не пробуватиму. Знаєш, така дурня могла народитися лише в обкуреній голові.