Джеймс Чейз - Дванадцять китайців і жінка

— Хочу залишитися тут.

Феннер нелюб'язно хмикнув.

— На жаль, не можу бути твоєю доглядальницею. У мене повно справ.

— Тут почуватимуся безпечніше.

Феннер задумався, а потім погодився:

— Розумію.

Підійшовши до ліжка, стягнув із Глорії простирадло. Тоді обережно узяв її на руки і посадив у крісло. Поки переносив, вона закусила губу від болю. Він узяв скальпель і розпоров сукню з обох боків. З одного боку білі трусики були червоні від крові.

Вона вигукнула:

— Який жах! — і зблідла так, наче готова зімліти.

— Тримайся! — підбадьорив її та поставив на ноги. — Знімай трусики! Бо тепер, як розумієш, ми вже не чужі одне одному.

Нахилившись до нього, Глорія легенько куснула за вухо.

— Ти милий.

Він відсмикнув голову:

— Облиш це, заради Бога!

Коли вона врешті позбулась інтимної деталі туалету, Феннер знову посадив її на крісло і витер кров зі стегна; тоді відніс у ліжко й накрив простирадлом. І був невимовно радий, що Глорія вже не гола.

Вона лежала й дивилася на нього, а її золотаво-руде волосся безладно розсипалося на подушці. Виглядала такою юною та беззахисною... Нарешті сказала:

— Хочу дещо шепнути тобі на вушко.

Феннер заперечно хитнув головою:

— Вигадай щось дотепніше. Це вже було.

Вона простягнула до нього руки.

— Ну, будь ласка!

Він нахилився до неї, і вона його поцілувала. Її губи приємно вразили лагідністю. Це був цілком невинний поцілунок, який сподобався Феннерові. Він випростався і скуйовдив собі волосся.

— Не переживай так! — заспокоїв її. — Якось воно буде.

Закрив її простирадлом аж до підборіддя, прибрав у ванну обривки одягу жінки і вийшов з номера.

Менеджер готелю поглянув на нього якось дивно. Феннер зніяковів.

— Моя подруга трохи травмувалася, тож їй доведеться кілька днів полежати в номері. Хочу попросити про дещо незвичне: нехай хтось принесе їй нічну сорочку та все інше, що може знадобитися. Додайте це до загального рахунку.

Менеджер серйозно констатував:

— Це не входить у звичні готельні послуги....

Феннер урвав його:

— Я ж вас попереджував, що то не зовсім звичне прохання. Та ж не прошу самотужки виконати у номері танець з віялами! Зробіть лише те, що я попросив.

Він пішов у телефонну будку і назвав номер. Хрипкий голос пробився крізь перешкоди на лінії.

— Баґсі? — перепитав Феннер. — Послухай-но, Баґсі! У мене є для тебе робота. Так, саме та, яка тобі потрібна. Зайди-но до мене в готель і прихопи револьвер.

У барі Феннер замовив порцію віскі. Відчув, що після всіх вранішніх хвилювань йому просто необхідно випити. Чекаючи на Баґсі, дещо згадав, вийняв з кишені гаманець, але, витягнувши його, спохмурнів. І стиха сказав сам собі:

— Дуже, дуже цікаво!

Гроші та документи він тримав у гаманці праворуч і добре пам'ятав, що ще вчора гроші були окремо, а папери — окремо. Ретельно оглянув документи і перелічив гроші. Наскільки міг судити, все було на місці. Однак фото Керлі щезло з гаманця. Він ще раз обмацав усі відділення, але його там таки не було. Задумливо поклав портмоне в кишеню і допив віскі. Якщо хтось іще, крім Глорії, заходив до нього в номер, поки спав, то тепер він уже не зможе називатися Россом, бо той «хтось» бачив його ліцензію. Запалив сигарету, очікуючи на Баґсі. Прекрасно розумів, що допитуватися про щось у Глорії буде марнуванням часу. Вона вдаватиме, що їй погано — це й усе.

Баґсі зайшов у бар із виглядом собаки, котрому пообіцяли кісточку. Одягнений був у сірий поплямлений костюм з малюнком «в ялинку» й зашмуляний фетровий капелюх. У петлиці піджака красувалася червона квітка, справляючи враження, ніби вона там і виросла.

Витерши рот обшлагом піджака, Баґсі задоволено озирав пляшки, вишикувані на стійці бару, наче наперед відчуваючи смак випивки. Феннер замовив йому великий кухоль пива, й обоє відійшли у дальній кінець залу. Коли нарешті всілися, Феннер сказав:

— Послухай, хлопче, а чи не хотів би ти працювати на мене?

Зеленкуваті очі Баґсі розширилися.

— Не розумію... — протягнув він.

— У мене є робота, яка, можливо, тобі сподобається. Нічого особливого, але матимеш за неї п'ятдесят баксів. Якщо все буде добре, то я заберу тебе, але мусиш розпрощатися з Карлосом.

— То ти більше не працюєш не Карлоса?

Феннер заперечно хитнув головою.

— Ні. Від його бізнесу смердить.

Баґсі почухав потилицю.

— Карлосові це не сподобається, — сказав він ніяково.

— До дідька того Карлоса, — махнув рукою Феннер. — Якщо не хочу на когось працювати, то й не працюю.