Ю Несбё - Мисливці за головами

Грааф здвигнув плечима:

— Елементарно. Це доказ з твоєю ДНК. Вочевидь, єдиний, який можна використати проти тебе. Адже вони думають, що того, кого вони шукають, звати Уве Чикерюд. Навряд чи ти збирався повернути собі свою пишну гриву. Перуку зробити, чи що? Діана розповідала, як ти цінував своє волосся. Що для тебе це була компенсація твого зросту. Не надто великого, прямо скажімо, га?

— Вірно, — сказав я. — Але не зовсім. Іноді мисливець за головами забуває, що голова, на яку він полює, здатна думати. Я не знаю, краще чи гірше вона працює без волосся, але у цьому випадку вона заманила мисливця у пастку.

Грааф повільно кліпнув, і я помітив, як його тіло напружилося, він почув недобре.

— Не бачу жодної пастки, Роджере.

— Та ось же вона, — сказав я і відсунув убік ковдру, що лежала поряд зі мною.

Я побачив, як його погляд упав на труп Уве Чикерюда. І на пістолет-кулемет «Узі», що лежав у нього на грудях.

Грааф зреагував блискавично, навів на мене пістолет.

— І не думай, Брауне.

Я простягнув руки до пістолета-кулемета.

— Hi! — вигукнув Грааф.

Я підняв зброю.

Грааф вистрілив. Гуркіт наповнив кімнату.

Я наставив ствол на Граафа. Той підвівся зі стільця і вистрілив ще раз. Я натиснув на спуск. Потім відпустив. Почулося хрипле ревіння свинцю, що різало повітря, стіни будинку Уве Чикерюда, стілець, чорні штани Класа Граафа, прекрасно розвинені м’язи стегон під ними, пах, і, як я сподівався, член, що побував у тілі Діани, литу мускулатуру живота й органи, які вона захищає.

Він упав назад на спинку стільця, пістолет гепнувся об підлогу. Раптом знову стало тихо, було чутно тільки, як порожня гільза котиться по паркету. Я схилив голову набік і подивився на Граафа. Він вирячився на мене у відповідь очима, чорними від больового шоку.

— Тепер ти не зможеш пройти медкомісію в «Патфайндері», Граафе. Співчуваю. І ніколи не зможеш украсти їхні технології. Не дивлячись на свою завзятість. Насправді це саме вона тебе і підвела.

Грааф простогнав щось ледь чутно голландською.

— Твоя завзятість привела тебе сюди. На останнє інтерв’ю. Бо знаєш, що? Ти саме та людина, яку я шукав на цю посаду. Я не просто вважаю — я упевнений, що ти для неї оптимальний. І це означає, що посада є оптимальною для вас, це ви вже мені повірте, Граафе.

Грааф не відповідав, тільки дивився униз. Від крові його светр став ще чорнішим. І я продовжив:

— Тепер ви станете цапом-відбувайлом, пане Грааф. Тим, хто вбив Уве Чикерюда, коротше кажучи, ось цього субчика поруч зі мною. — Я поплескав Уве по животу.

Грааф застогнав і підвів голову:

— Що за маячню ти верзеш?

Голос його був сповнений відчаю і водночас байдужий, сонний.

— Виклич «швидку», Брауне, адже ти знову став убивцею. Подумай сам, адже ти самоук, ти не зможеш сховатися від поліції. Дзвони просто зараз — і я тебе теж пожалію.

Я поглянув на Уве. Він так мирно лежав у своєму ліжку.

— Але ж це не я тебе вбиваю, Граафе. Це ж Чикерюд, ти що, не розумієш?

— Ні. Але Господи, виклич уже цю бісову «швидку», ти що, не бачиш, я зараз до біса кров’ю стечу?

— На жаль, запізно.

— Запізно? Ти що, вирішив кинути мене тут помирати? — До його голосу закралося щось нове. Невже плач?

— Ну будь ласка, Брауне. Тільки не тут і не так! Я благаю тебе, прошу тебе!

І справді плач. Сльози котилися по його щоках. Напевне, це не дивно, якщо те, що він казав про постріл у живіт, правда. Я бачив, як кров витікає з його штанин на блискучі туфлі від «Прада». Він сам почав молити про пощаду. Не зміг зберегти гідності в смерті, хоч і Грааф. Кажуть, насправді ніхто цього не може, що зовнішня витримка декого пояснюється простою апатією від больового шоку. Найпринизливішим для Граафа було, звісно, те, що його загибель відбувалася на очах у стількох свідків. А зараз їх стане ще більше. Адже за п’ятнадцять секунд після того, як я відчинив двері будинку Уве Чикерюда і ввійшов у кімнату, не набравши «Наташа» на клавіатурі, автоматично увімкнулися камери і водночас спрацював сигнал тривоги у «Триполісі». Я так і бачив, як публіка з’юрмилася там біля монітора, як спантеличено дивиться німе кіно з Класом Граафом як головним і єдиним видимим персонажем, спостерігаючи, як той відкриває рота, але не чуючи слів. Бачачи, як він стріляє і як кулі влучають у нього самого, і лаючи Уве на всі заставки, що жодна камера у нього не показує того, хто знаходиться на ліжку.

Я поглянув на годинника. Минуло чотири хвилини після спрацювання тривоги і, напевне, три після того, як з «Три-поліса» подзвонили в поліцію. Ті, у свою чергу, подзвонили в групу «Дельта», як це має робитися у випадку збройного нападу. «Дельта» має ще зібратися. Потім доїхати з центру до Тонсенхагена. За такими розрахунками, поліцейські машини з’являться тут не раніше ніж за чверть години. Із сімнадцяти патронів у магазині Грааф відстріляв тільки два.