Стіґ Ларссон - Дівчина, що гралася з вогнем

Сильний удар струму пройшов по її руці, яку тримав Нідерман. Вона думала, що він звалиться на підлогу від болю, але він тільки здивовано подивився на неї згори вниз. Очі Лісбет Саландер зчудовано розширились. Було видно, що він відчув щось неприємне, але болю майже не помітив. Він ненормальний!

Нідерман нахилився, відібрав у неї електрошокер і став роздивлятись його все з тим же здивованим виразом. Потім він долонею ударив її по щоці. Лісбет здалося, що її ударили палюгою, і вона впала на підлогу біля дивана. Підвівши погляд, вона зустрілася очима з Нідерманом. Він з цікавістю розглядав її, немов роздумуючи, яким буде її наступний крок. Він був схожий на кота, що приготувався погратися зі своєю жертвою.

Потім вона почула якийсь рух біля дверей, що вели до наступної кімнати, й обернулася на шум.

На освітлений простір поволі вийшов він.

Він рухався, спираючись на милицю, і вона побачила протез, що виглядав з-під штанини.

Ліва рука у нього закінчувалася безформною куксою, на якій бракувало кількох пальців.

Вона звела погляд вище і побачила його обличчя. Вся ліва половина, вкрита грубими шрамами від опіків, була схожа на клаптеву ковдру, від вуха залишився тільки краєчок, брів не було взагалі. Вона пам’ятала його бадьорим чоловіком атлетичної статури з густим чорним волоссям, а зараз його голова геть облисіла, а тіло здавалося висохлим. Зросту він мав 165 сантиметрів.

— Здрастуй, тату! — мовила вона ледве чутно.

Олександр Залаченко дивився на свою дочку, лице його не виражало нічого.

Рональд Нідерман запалив верхнє світло. Він перевірив, чи немає в неї іншої зброї, обмацавши її одяг, потім поставив на запобіжник її «Ванад» і вийняв з нього магазин. Залаченко пройшов повз неї, ледве пересуваючи ноги, сів у крісло і взяв пульт управління.

Погляд Лісбет упав на екран телевізора, який стояв у нього за спиною. Залаченко клацнув кнопкою, і Лісбет раптом побачила мерехтливе зелене зображення тієї частини садиби, яка була за оборою, і шматочок під’їзної дороги. Камера нічного бачення. Вони знали, що вона сюди їде.

— Я почав уже був думати, що ти не наважишся сунутися, — сказав Залаченко. — Ми спостерігали за тобою з четвертої години. Ти зачепила майже всі сигнальні пристрої, які є в садибі.

— Детектори руху, — сказала Лісбет.

— Два на під’їзній дорозі і чотири в гаї за лугом. Ти влаштувала свій спостережний пункт якраз у тому місці, де у нас встановлено сигналізацію. Звідти відкривається кращий огляд садиби. Здебільшого туди забрідають лосі або косулі, іноді люди, що збирають ягоди. Але людина із зброєю в руках у нас тут рідкісне явище.

Він помовчав секунду.

— Невже ти і справді думала, що Залаченко може поселитися в сільському будиночку без будь-якого захисту?

Лісбет помасажувала шию і спробувала встати.

— Сиди долі, — різко наказав Залаченко.

Нідерман перестав копирсатися з її пістолетом і спокійно на неї подивився. Підвівши одну брову, він посміхнувся їй в обличчя. Лісбет пригадала розбиту фізіономію Паоло Роберто, яку бачила по телевізору, і вирішила, що краще вже вона залишиться на підлозі. Вона перевела дух і притулилася спиною до дивана.

Залаченко простягнув здорову праву руку. Нідерман вийняв з кишені штанів пістолет і передав його Залаченкові. Лісбет помітила, що це був пістолет марки «ЗІГ-Зауер» — стандартна зброя поліцейських. Залаченко кивнув. Вони не перекинулися й словом, але Нідерман відвернувся, надів куртку і вийшов з кімнати. Лісбет почула, як відчинились і знову зачинились вхідні двері.

— Не здумай тільки робити ніяких дурниць! Як тільки ти спробуєш підвестися, я в тебе вистрелю.

Лісбет розслабила м’язи. Перш ніж вона до нього дістанеться, він устигне всадити в неї дві, а то і три кулі. Швидше за все, він користується боєприпасами, які викликають велику крововтрату, і вона помре за кілька хвилин.

— Вигляд у тебе страшний, — сказав Залаченко, показуючи на колечко у неї на брові. — Шлюха та й годі.

Лісбет спрямувала на нього пильний погляд.

— Але очі у тебе мої, — сказав він.

— Боляче? — спитала вона, кивнувши на його протез.

Залаченко подивився на неї довгим поглядом.

— Ні. Тепер уже ні.

Лісбет кивнула.

— Ти б з радістю вбила мене, — сказав він.

Вона не відповіла. Він раптом розреготався.

— Я багато разів згадував про тебе за ці роки. Приблизно стільки ж разів, скільки дивився на себе в дзеркало.

— Не треба було чіпати мою маму!