Стіґ Ларссон - Дівчина, що гралася з вогнем

Вона різко повернулася на лівий бік, наскільки дозволяли пута, і, лежачи до нього спиною, підігнула коліна, а потім щосили штовхнула його в голову. Вона цілилася в кадик і втрапила кінчиками пальців кудись у шию, та він був наготові і вчасно відскочив, тож вона тільки й змогла, що ледь торкнутися його. Вона знову спробувала дістати його, та він уже відійшов, і в неї нічого не вийшло.

Вона опустила ноги і витягнула їх на ліжку.

Простирадло звісилося з ліжка на підлогу, нічна сорочка задерлася ще вище, оголивши стегна.

Він мовчки постояв над нею, потім обійшов ліжко з іншого боку і почав припасовувати ножні ремені. Вона спробувала підігнути ноги, але він схопив її за кісточку, другою рукою притиснув коліно і прив’язав ногу. Знову обійшовши ліжко, він так само прив’язав другу ногу.

Тепер вона була зовсім безпорадна.

Піднявши з підлоги простирадло, він накрив її і хвилини зо дві мовчки дивився на полонянку. У темряві вона відчувала його збудження, хоча сам він його не помічав чи намагався не звертати уваги. Вона була впевнена, що в нього ерекція, що йому так і хочеться простягти руку і доторкнутись до неї.

Потому він обернувся, вийшов і замкнув за собою двері. Вона чула, як клацнула засувка, хоча не було жодної необхідності тримати її під замком, адже вона все одно не могла вивільнитися.

Кілька хвилин вона лежала, дивлячись на вузьку смужку світла над дверима. Потім поворухнулася, щоб перевірити, чи міцно затягнуті ремені. Досить було їй хоч трохи зігнути ноги в колінах, як ремінь відразу ж напинався струною. Припинивши спроби, вона завмерла і лежала нерухомо, дивлячись у порожнечу перед собою.

Вона чекала. І малювала в своїй уяві, як хлюпне бензином і як запалає сірник.

Вона бачила його, облитого бензином, і відчувала в руці коробку сірників. Ось вона струснула коробку, вона заторохтіла. Вона відкрила її і дістала сірника. Він щось сказав, але вона затулила вуха і не прислухалася до його слів. Підносячи сірник до коробки, вона спостерігала за виразом його обличчя. Вона чула шурхіт чорної головки, що чиркнула об бічну сторону коробки. Це було схоже на протяжний гуркіт грому. Спалахнуло полум'я…

Вона тихенько засміялася і вирішила не скорятися.

Цієї ночі їй виповнилося тринадцять років.

Лісбет Саландер зсунула сонячні окуляри на кінчик носа і, примружившись, уважно подивилася з-під крислатого капелюха. Вона побачила, як з бічного входу готелю вийшла мешканка тридцять другого номера й неспішно рушила до розставлених навколо басейну біло-зелених шезлонгів.

Лісбет раніше вже зустрічала цю жінку і вирішила, що їй має бути близько тридцяти п’яти років, хоча, поглянувши на неї, не можна було з певністю визначити її вік — чи то їй двадцять п’ять, чи всі п’ятдесят. Каштанове волосся сягало їй до плечей, вона мала довгасте обличчя і фігуру з округлими формами, як у моделей з каталогу дамської білизни. Жінка носила сандалі, чорне бікіні й сонячні окуляри з фіолетовими скельцями, а свій жовтий солом’яний капелюх вона кинула додолу поряд із шезлонгом, збираючись покликати бармена з бару Елли Кармайкл. Вона була американкою, і в її вимові відчувався південний акцент.

Поклавши книжку на коліна, Лісбет відпила кави із склянки, що стояла під рукою, і потяглася по сигарети. Не обертаючись, вона перевела погляд на горизонт. З тераси біля басейну вона бачила шматочок Карибського моря за стіною готельної території, що виднівся у просвіті між пальмами і рододендронами. У відкритому морі йшла вітрильна яхта, тримаючи курс на північ, у бік Санта-Лючії чи то Домініки. Ще далі видно було сіре вантажне судно, що рухалося на південь, до Гайани або однієї із сусідніх з нею країн. Слабкий бриз намагався розвіяти вранішню спеку, але Лісбет відчула, як у неї по лобі повільно стікає на брову крапля поту. Вона не любила смажитися на сонці і як могла уникала його, ховаючись у тіні, під тентом, та, незважаючи на це, засмагла до кольору горіха. Зараз на ній були шорти кольору хакі й чорна сорочка.