Андрій Кокотюха - Пророчиця

— Красиво сказав, — погодився Зарудний. — Та було все не так красиво. Набрид мені Коваленко зі своїм, як ти кажеш, бажанням щось значити. Стрельнув йому в голову, пістолета, само собою, позбувся, далі відомо.

— Для чого труп біля будинку викинув? Коваленко не міг просто зникнути? Наглядна агітація?

— І це теж. Якби він зник, або труп знайшли десь за містом — ефект, погодься, не той, — Зарудний помітно пишався собою. — Лишалося справу закрити, і спустили б її на гальмах. Тим більше, там про якесь пророцтво йшлося, у нас із нечистою силою не в’яжуться. Але тобі, Горілий, крутило в одному місці. Вдова Коваленкова тобі Олесю здала. Довелося продовжувати пророцтва, та й справу все одно будь-що згортати треба.

— Ти навмисне послав по сліду Бородулі саме Шполу?

— Кого ж іще? Ти ж його втягнув у цю тему, Горілий, ти. З Галиною я роботу провів анонімно, вона й так усього боялася…

— Чекай, ти голос змінював, артисте?

— Аякже! — і Зарудний одразу ж показав, як він це робив, заговоривши глухо та утробно: — Ну, а з деким із людей Момота теж відповідну роботу провів. Серед купи крутих охоронців завжди знайдеться боягуз, котрий злякається тиску начальника карного розшуку. Хто зі мною хоче сваритися? — голос знову став нормальним, Зарудний наблизився до Сергія ще на крок. — Бородулю теж я накрутив, щоправда, анонімно. Попередив — підозрюють і шукають. Тільки не міліція, а бандити. Він чомусь повірив, писок же в пір’ячку, я навмисно послужний список кожного попередньо вивчав, перш ніж ввести людей Нікітина в схему.

— Зі Шполою… як вийшло?

— Простіше, ніж ти думаєш, Серьожо. Він чітко виконував наказ — доповідати мені. Вирахував я Діму Голову як стукача вже давно, той особливо й не ховався. Підкинув інформацію, яку треба було передати Шполі. А коли Шпола засів біля будинку — дав знати Бородулі, що його пасуть, є наказ стріляти. Бородуля запанікував і, побачивши мужика в цивільному зі зброєю в руках, почав стріляти. Думав, ясна річ, що то — бандит. До того ж я розрахував із мінімальною погрішністю, коли «Беркут» наспіє. Ті раді старатися — поклали озброєного і небезпечного бандита. Переляканий і загнаний пацан обов’язково б дуло витяг. Я навіть не думав, що так усе складеться і Шпола, дружок твій, загине в бою. Бородуля, звісно, стріляв у Шполу зі свого пістолета, на який мав дозвіл як охоронець, а не зі зброї, що з неї застрелили Коваленка… Але то вже дрібниці — скажімо, застрелив Коваленка з «лівої» зброї, пістолет зразу викинув. Справа Коваленка, як ти правильно говорив, закривалася будь-що. Аж тут ти знову з якогось дива приперся до його вдови. Ну, довелося напружувати свої можливості. Тепер ти, салаго, зрозумів їх нарешті?

— Ти справді Демон, — промовив Горілий. — І пишаєшся цим. Так само, як Коля Коваленко пишався своїми нібито сміливими вчинками. Грався ти, Зарудний, для власного задоволення. Доводив заодно своїм покровителям-політикам, який ти сильний і розумний. Але, як я зараз бачу, це не головне. Ти ж усе це мені розказуєш — і сам від себе в захваті! Які складні схеми — підмінювати труп пророчиці на труп стукача!..

— Вбивство стукача, який прямо причетний до вбивства Шульги, простіше пояснити бажанням помсти, ніж убивство пророчиці. В хаті було два трупи, ти просто другого не помітив. Потім один із них зник…

— Де Олеся?

— Закопав. Обіцяю прикопати тебе поруч.

Різкий рух — і Зарудний уже стояв до Горілого майже впритул, пістолет націлений у голову, а ліва рука простягнута широкою долонею догори:

— Все з кишень, розумнику! БІГОМ, Я СКАЗАВ! Бо в покійника в кишенях ритися почну, хитрожопий ти мій!

Мерехтіло полум’я свічки.

Його хитали стрімкі протяги, та загасити вогник не могли. Швидше за все — не хотіли. Навіть за такого освітлення Сергій Горілий бачив перед собою чорне, чорніше за всі темні ночі світу, пістолетне дуло — і більше нічого, навіть високу постать Зарудного заступило. Чорнота вбивчого дула була дуже красномовною, красномовнішою за будь-якого оратора. Воно зовсім поруч, ізсередини тягне смертельним, могильним холодом.

— Ну! — повторив Демон.

Сергій аж надто швидко поліз рукою в праву кишеню куртки.

— Стій! Куди! Повільно, суко!

Рухи Горілого справді сповільнилися. Праву кишеню вивернув повністю, звідти випала тільки напівспустошена цигаркова пачка, тихо впала на підгниваючі дошки старої, вочевидь, ніколи не перестелюваної підлоги.

— Друга кишеня! Ворушися!

Ця виявилася порожньою.