Андрій Кокотюха - Пророчиця

Зарудний чекав продовження, та Горілий не квапився. Видко, сам чекав, поки підполковник поведе розмову далі. І той не витримав:

— Хто ж тоді? Не тягни, Шехерезада ти довбана!

— А ви, Семеновичу, теж, значить, казки любите.

— Почав — то кажи, Серьожо. Я дуже хочу дослухати твою казку до кінця. Чому ти раптом відкинув Вольдемара?

— З багатьох причин. Хоча б тому, що, поки я об стіну головою бився, який був дурний і як дозволив себе розвести й обкрутити, люди Вольдемара послідовно зробили те, що Воля сам запропонував: перевірити особу Миколи Коваленка, чоловіка з дуже простими й поширеними в Україні паспортними даними. Кого вони підключили, кого зарядили, кому що заслали — мене мало цікавить. Бо в кожній справі головне — результат. А ось результату Вольдемар чекав від мене. Грамотний там хтось у нього в департаменті сидить. Акуратно все підсумував, склав таку собі доповідну записочку, долучив пару ксерокопій, все це передали мені — інформація для роздумів, думай головою, думай сам. Почав я це читати. В процесі припинив на Волю грішити: більші грішники є. Тут іще Нікітин із переляку розстарався: поки я зводив два і два в тих папірцях, намалювалися дані про Олесю, пророчицю. Оперативна інформація, зібрана за грубі гроші й відповідним чином перевірена, бо за неї платять, а значить, товар мусить бути якісним. Ніяка вона не пророчиця, хоча косила під різних там ворожок, за що притягалася до кримінальної відповідальності, навіть сиділа, тільки недовго. Звати її Коровченко Олександра Микитівна, шістдесят восьмого року народження… одна тисяча дев’ятсот, ясна річ. Чи, точніше сказати — звали, вона ж мертва, Демону вже не потрібні її пророцтва. Але до неї потім повернемося, гаразд? Бо навіть подробиці її біографії — не крапка і не до кінця мене переконали.

— В чому?

— Кого треба вважати Демоном. Не помиливсь я — демон, понад усякий сумнів. Хай як гучно це звучить. Тільки демонічна особистість могла так усе закрутити. І тільки демонічна особистість могла бути настільки впевненою в собі, що не припускала протидії. Демон закручував, а я пер навмання і напролом. Тому постійно змушував його міняти плани, ось як позавчора вночі тут, на цьому місці.

— Мені вже набридає, Горілий. Хоча… ліпше виговорись тут, сам на сам зі мною, ніж будеш потім свої казки прокурору казати. То що там у нас із Демоном?

— Краще все ж таки почати з Миколи Коваленка. Бо це з нього насправді все й почалося. Потерпіть іще трошки, Семеновичу, вже скоро. Я історію розповім, за що купив — за те продам. Як мені її піднесли, так я й переказую. Насправді в тих паперах усе не так написано, це я вже більшість сам змикитив, додумав і підсумував. Таке склалося… Сам цього знати не можу, бо на той час, наприкінці дві тисячі п’ятого року, коли наша країна готувалася до перших парламентських виборів після перемоги нової влади над старою, я був самі знаєте де. На той час був у нас у Конотопі такий місцевий політичний активіст — Воропай Олексій Іванович. Заледве не рік підтримував він опозиційний демократичний рух, щось там пікетував, десь кричав, звісно ж, на Майдані стояв, куди без нього. Заслуги оцінили — зробили місцевим керівником, не останньою людиною після мера. Тільки тісно стало Олексієві Івановичу в рідному Конотопі. Навіть Суми вже для наших — не межа бажань, всі на Київ націлені. Ось і крутився депутат Воропай у Києві, все намагався потрапити в якісь там партійні списки, бажано — прохідні. Що таке — не знаю, нам, зекам, цього знати не положено.

— До чого тут узагалі Воропай? Ти хоч уявляєш, що плетеш?

— Я ще нічого не сплів, Семеновичу. Слухайте далі. Присмоктався наш Воропай до однієї дійної політичної корови. Тільки там біля вимені таких телят — задом жуй. І Бог його Святий знає, як склалася б політична кар’єра конотопського політика Воропая, аби племінник київського партійного лідера, від якого залежала Воропаєва доля, не приїхав на Миколая погуляти в Конотоп до якогось свого дружка. Там, тобто тут, новонароджені вельможні підсвинки погуляли: бухло, марихуана, кокаїн, сауни — по колу. Закінчилося це все тим, що вельможний племінник зґвалтував одну дівчину. Не те щоб вона така вже цнотлива була, не те щоб не усвідомлювала, з ким гуляла, — просто в якийсь момент не захотіла давати племіннику одного з них, бо їй інший хлопець більше подобався. Як на гріх… хоча чому «як» — саме на гріх паничі втратили всіляку обережність. Відбулося все це при свідках, серед свідків незрозуміло яким чином опинився і наш Микола Коваленко. Бачте, як здалеку заходжу.